Читаем Убік полностью

— О Боже, ні. Загубив його кілька місяців тому. Але ж ви знаєте мою дружину, зможете знайти. Елла Ранситер, близько двадцяти років, брюнетка з карими очима,— він нетерпляче роззирнувся.— Куди ви перенесли залу? Здається, раніше знайти її було нескладно.

— Проведіть Містера Ранситера до переговорної зали, — наказав Герберт одному зі службовців, який саме тинявся неподалік: хотів побачити, як виглядає всесвітньовідомий власник організації, що протидіяла псі.

Зазирнувши до зали, Ранситер із відразою мовив:

— Забагато людей. Я не можу там розмовляти з Еллою,— він рушив за Гербертом, який саме прямував до відділу, де зберігалися досьє.

— Містере фон Фоґельзанґ, — мовив Ранситер, наздогнавши його і знову поклавши свою велику лапу на плече чоловіка. Герберт відчув вагу його руки, її переконливу силу. — Чи не знайдеться тут більш приватної місцини для конфіденційної розмови? «Ранситер і компаньйони» поки не готові розкрити перед усім світом те, що я мушу обговорити з дружиною.

Заскочений раптовою появою і наполегливістю голосу Ранситера, Герберт сам не стямився, як швидко пробурмотів:

— Сер, я доставлю місіс Ранситер в один із кабінетів.

Герберту було цікаво, що ж трапилося, що змусило цього чоловіка покинути свої володіння й такої пізньої години здійснити паломництво до мораторіуму «Любі браття», щоб «підрихтувати» — як грубувато висловився Ранситер — його напівживу дружину для розмови. Він припускав, що йшлося про якісь ділові негаразди. Останнім часом телебачення й гомеозети були переповнені рекламою різноманітних організацій, що протидіяли псі, які безнастанно закликали до обачності. «Оберігайте вашу приватність»,— не вгаваючи лементували вони в усіх засобах інформації. «Чи не прослуховує хтось ваші думки? Чи й справді ви на самоті?» — тут йшлося про телепатів. За цим слідували нудотні страшилки про ясновидців: «Чи певні ви, що ваші дії не передбачає хтось, кого ви ніколи не зустрічали? З ким ви ніколи не захотіли б познайомитися й кого б нізащо не запросили до себе додому? Позбудьтеся тривоги, звернувшись до найближчої організації запобігання паранормальним втручанням, яка спершу з’ясує, чи й справді ви стали жертвою небажаного стеження. І якщо це підтвердиться, то, на ваше прохання, нейтралізує цей вплив. До того ж, за помірну ціну».

«Організація запобігання паранормальним втручанням». Термін йому подобався. У ньому була гідність і точність. Він знав про це з власного досвіду: два роки тому, видаючи себе за звичайного співробітника, в мораторій проник якийсь телепат. Про його мотиви Герберт так і не довідався. Ймовірно, телепата цікавила конфіденційна інформація, яку обговорювали напівживі й ті, хто до них приходив, а, можливо, йшлося про якогось конкретного напівживого. Так чи інакше вистежувач із антипсі організації зафіксував телепатичне поле, й про це доповіли Герберту. Він підписав договір із однією з організацій, що протидіяли псі, і за мораторіумом закріпили антителепата, який відтоді перебував тут постійно. Телепата тоді так і не знайшли, але його втручання нейтралізували, як і обіцяли усі ті реклами. Зрештою, знешкоджений телепат вшився сам. Тепер мораторіум був вільний від псі, але для певності, що він таким і лишатиметься, антипсі організація щомісяця проводила перевірку закладу.

— Дуже дякую, містере Фоґельзанґ,— сказав Ранситер, крокуючи вслід за Гербертом крізь внутрішні приміщення, у яких працювали службовці, до порожнього офісу, де стояв запах затхлих непотрібних мікро-документів.

«Звісно, — задумливо розмірковував Герберт, — я повірив їм на слово, що сюди проник телепат. Як доказ вони показали мені запис, який їм вдалося зафіксувати. Можливо, вони підробили його у власній лабораторії. Я також повірив їм на слово, що потім телепат зник. Прийшов, пішов, а я заплатив дві тисячі поскредів. А що як ці організації запобігання — просто шахраї? Запевняють у необхідності своїх послуг, коли насправді її немає?»

Поринувши у такі роздуми, він знову рушив до відділу, де зберігалися документи. Цього разу Ранситер за ним не пішов. Натомість він гучно вовтузився, намагаючись вмостити своє масивне тіло на маленькому бідолашному стільці. Ранситер зітхнув, і раптом Герберту здалося, що цей великий літній чоловік стомився, попри свою звичну показну енергійність.

«Певно, коли досягаєш таких висот,— вирішив Герберт,— то мусиш поводитися відповідно, мусиш вдавати, що ти щось більше за пересічну людину з усіма її звичними слабкостями». Мабуть, у тілі Ранситера було не менше дюжини артифоргів — штучних органів, які імплантували у його фізіологічну систему, коли справжні вийшли з ладу. «Медична наука, — припустив він, — забезпечує матеріальну основу, а решту Ранситер досягає силою свого духу. Цікаво, скільки йому років? Зараз це неможливо визначити на око, особливо, коли людині вже за дев’яносто».

— Міс Бізон, — звернувся він до секретарки, — з’ясуйте, де перебуває місіс Елла Ранситер, і принесіть мені її ідентифікаційний номер. Її потрібно доставити до офісу 2-А.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Абсолютное оружие
Абсолютное оружие

 Те, кто помнит прежние времена, знают, что самой редкой книжкой в знаменитой «мировской» серии «Зарубежная фантастика» был сборник Роберта Шекли «Паломничество на Землю». За книгой охотились, платили спекулянтам немыслимые деньги, гордились обладанием ею, а неудачники, которых сборник обошел стороной, завидовали счастливцам. Одни считают, что дело в небольшом тираже, другие — что книга была изъята по цензурным причинам, но, думается, правда не в этом. Откройте издание 1966 года наугад на любой странице, и вас затянет водоворот фантазии, где весело, где ни тени скуки, где мудрость не рядится в строгую судейскую мантию, а хитрость, глупость и прочие житейские сорняки всегда остаются с носом. В этом весь Шекли — мудрый, светлый, веселый мастер, который и рассмешит, и подскажет самый простой ответ на любой из самых трудных вопросов, которые задает нам жизнь.

Александр Алексеевич Зиборов , Гарри Гаррисон , Илья Деревянко , Юрий Валерьевич Ершов , Юрий Ершов

Фантастика / Боевик / Детективы / Самиздат, сетевая литература / Социально-психологическая фантастика