Убік

— Можливо, я зможу здолати Джорі, — сказав Джо.

— Тобто знищити його? — Елла задумалась. — У нього є слабкі місця. Можливо, з часом ви знайдете спосіб його нейтралізувати. Думаю, це найкраще, на що ви можете сподіватися. Сумніваюся, що ви зможете його справді знищити — тобто, поглинути — як він це робить з іншими напівживими, що лежать поряд із ним у мораторіумі.

— От дідько, — сказав Джо. — Я поясню ситуацію Ґлену і попрошу, щоб Джорі взагалі забрали з морато- ріуму.

— Ґлен не може на це вплинути.

— А хіба Шьонгайт фон Фоґельзанґ...

— Герберт щорічно отримує величезну суму грошей від сім’ї Джорі за те, що тримає його разом із іншими та вигадує правдоподібні причини, аби й надалі так чинити. І такі Джорі є в кожному мораторіумі. Ця битва точиться скрізь, де є напівживі. Це істина, правило нашого існування. — Елла змовкла. Він вперше побачив лють на її обличчі. Зворохоблену напруженість, яка затьмарила зазвичай спокійний вираз. — У нас немає іншого вибору, аніж як із цим боротися, — сказала вона. — Це мусять робити ті напівживі, на яких полює Джорі. Ви маєте взяти керівництво на себе, містере Чип, після того, як я перероджуся. Як думаєте, ви з ним упораєтеся? Буде важко. Джорі весь час висмоктуватиме ваші сили, тиснутиме на вас тягарем, який ви відчуватимете як...— Елла завагалася.— Як наближення смерті. Власне, це воно і буде. Бо так чи інакше у напівжитті ми поступово згасаємо. Джорі це лише прискорює. У будь-якому разі прийде втома і холод. Але не так швидко.

«Я пам’ятаю, що він зробив із Венді,— подумав Джо.— Це триматиме мене на ногах. Лише це».

— А ось і аптека, міс, — сказав водій. Кутастий старий Dodge з гуркотом підкотився до узбіччя.

— Я не заходитиму з вами, — сказала Елла Ранситер, коли Джо відчинив дверцята і виповз на вулицю, стрясаючись усім тілом. — Прощавайте. Дякую вам за вашу відданість Ґлену. І дякую за те, що робитимете для нього в майбутньому. — Вона нахилилася до нього й поцілувала в щоку. Йому здавалося, що її губи повнилися життям. Якась його частина передалася Джо, і він відчув себе трохи сильнішим. — Хай щастить із Джорі. — Елла знову повернулася на місце й статечно вмостилася, поклавши сумочку на коліна.

Джо зачинив дверцята автомобіля, постояв, а тоді, спотикаючись, поплентався до аптеки. Таксі загуркотіло за його спиною й рушило геть. Джо чув його, але не бачив, як воно від’їхало.

Всередині урочистої напівтемряви освітленої світильниками аптеки до нього підійшов лисий фармацевт, одягнений у темний діловий жакет, краватку-метелик і напрасовані штани з блискучого штучного матеріалу.

— Боюся, ми зачиняємося, сер. Я саме збирався замкнути двері.

— Але я зайшов. І хочу, щоб мене обслужили. — Джо показав аптекарю сертифікат, який отримав від Елли. Мружачись крізь круглі окуляри без оправи, аптекар намагався розібрати напис готичним шрифтом. — То ви мене обслужите?

— «Убік». Здається, він саме закінчився. Треба глянути. — аптекар рушив геть.

— Джорі, — сказав Джо.

Озирнувшись, аптекар перепитав:

— Пробачте, сер?

— Ти — Джорі, — мовив Чип. «Я вже можу його розпізнати, — подумки сказав він собі. — Тепер я знаю, коли стикаюся з ним».

— Ти вигадав цю аптеку, — сказав Джо, — і все, що є в ній, окрім балончиків із «Убіком». Але ти не маєш влади над «Убіком». Його створила Елла. — Він змусив себе рухатися далі. Просуваючись крок за кроком, Чип пройшов за прилавок, до полиць із медичними препаратами. Вдивляючись у темряву, він по черзі проглядав полиці, шукаючи «Убік». Світло у приміщенні потьмяніло, антикварні світильники згасали.

— Я змусив регресувати увесь «Убік» у цій аптеці, — сказав фармацевт молодечим високим голосом Джорі. — Перетворив його знову на бальзам для печінки і нирок. Тепер він нічого не вартий.

— Я піду в іншу аптеку, у якій він є, — відповів Джо. Він схилився на прилавок, з болем, повільно й уривчасто хапаючи повітря.

— А вона буде зачинена, — озвався Джорі з тіла лисого аптекаря.

— Завтра, — спромігся вимовити Джо. — Я протримаюся до завтра.

— Не зможеш, — відповів Джорі. — І так чи інакше у тій аптеці «Убік» також буде застарілим.

— В іншому місті, — видихнув Джо.

— Куди б ти не пішов, він всюди регресує. Перетвориться на мазь або порошок, еліксир чи бальзам. Тобі ніколи не знайти його у балончику, Джо Чип, — Джорі у тілі лисого фармацевта шкірився, оголюючи целулоїдний зубний протез.

— Я можу... — Джо замовк, збираючи рештки життєвих сил, намагаючись самотужки зігріти своє заціпеніле, оніміле від холоду тіло. — Повернути його у теперішній час. У 1992-й.

— Справді, містере Чип? — фармацевт вручив Джо кубічну картонну упаковку. — Будь ласка. Відкрийте й побачите...

— Я знаю, що там побачу, — сказав Джо. Він зосередився на блакитній банці з бальзамом для печінки і нирок. «Рухайся вперед у часі», — сказав він їй подумки, сповнюючи її нагальністю своєї потреби. Він направив усю енергію, яка тільки в нього лишалася, на упаковку. Вона не змінилася. «Це наш звичайний світ», — сказав він їй.

— Балончик,— промовив Джо вголос. І заплющив очі, переводячи подих.