Убік

— А чи не занадто пізно? — запитав Ранситер, на мить оговтавшись від того пригніченого стану, в який його увігнала ця неприємна подія.

— Вона може повернутися. Щойно Джорі щезне. Як і всі інші, хто міг проникнути у неї через її ослаблений стан. Зараз майже кожному під силу це зробити,— фон Фогельзанґ покусував губу, явно щось обмірковуючи. — Але перебування на самоті може їй не сподобатися, містере Ранситер. Є причина, чому ми тримаємо контейнери — чи то пак домовини, як іх називають у народі, — близько один до одного. Мандрівка думками інших дає напівживим єдину...

— Негайно ізолюйте її, — перебив Ранситер. — Нехай краще буде ізольованою, ніж не існуватиме взагалі.

— Вона існує, — виправив його фон Фогельзанґ.— Просто не може вийти з вами на зв’язок. Це трохи різні речі.

— Це метафізична різниця, яка для мене не має жодного значення, — відповів Ранситер.

— Я розпоряджуся, щоб її ізолювали, — сказав фон Фогельзанґ, — але, гадаю, ви маєте рацію, вже запізно. Джорі назавжди просочився у неї, принаймні до певної міри. Мені дуже шкода.

— Мені теж, — різко відповів Ранситер.

Розділ 3

Розчинний «Убік» має свіжий аромат справжньої, щойно звареної кави. Ваш чоловік скаже: «Боже, Сал-лі, я завжди думав, що ти не вмієш готувати каву. Але це щось неймовірне!» Безпечний, якщо вживати згідно з інструкцією.

Не знімаючи барвистої, смугастої, мов у клоуна, піжами, з усе ще трохи затуманеною після сну головою, Джо Чип влаштувався за кухонним столом і підпалив сигарету, а тоді опустив монетку в нещодавно орендований газетомат і крутнув диск. Потерпаючи від похмілля, він спершу набрав міжпланетні новини, побіжно проглянув місцеві та врешті обрав світську хроніку.

— Так, сер, — люб’язно озвався газетомат. — Світська хроніка. Здогадайтеся, що Стентон Мік, відлюдькуватий, відомий на всіх планетах біржовик і фінансист, задумав цього разу, — механізм заскреготів і зі щілини з’явився згорток вкритого текстом паперу. Надрукований чотирма кольорами, елегантно декорований жирним шрифтом, він покотився поверхнею столу з неотикового дерева й упав на підлогу. Долаючи головний біль, Чип підняв його й розгорнув перед собою на столі.

МІК ПРОСИТЬ У СВІТОВОГО БАНКУ ДВА ТРИЛЬЙОНИ

(Associated Press) Лондон. Що може затівати Стен-тон Мік, відлюдькуватий, відомий на всіх планетах біржовик і фінансист? Ділова спільнота губиться у здогадках, відколи з Вайтголлу просочилися чутки, що діловитий, але ексцентричний промисловий магнат, який колись пропонував безкоштовно побудувати флот, завдяки якому Ізраїль міг би колонізувати й освоїти із сільськогосподарською метою пустельні ділянки Марса, попросив — і, можливо, отримає — приголомшливу, безпрецедентну позику у сумі...

— Це не плітки, — відповів автомату Джо Чип.— Це необгрунтовані розпатякування про фінансові обо-рудки. Сьогодні я хочу читати про те, хто з телезірок крутить із чиєю дружиною-наркоманкою.

Як завжди, Джо спав погано, принаймні у яем-фазі — фазі швидкого сну. Прийняти снодійне він не міг, бо, на превеликий жаль, вичерпав тижневу норму стимуляторів, які забезпечувала розташована у його багатоквартирному будинку автономна аптека. Слід визнати, снодійне закінчилося тому, що Джо Чип вживав його надто пожадливо, проте тут уже нічого не вдієш: за законом він не міг звернутися до аптеки по додаткові медикаменти аж до наступного вівторка. Ще два дні, два довгих дні.

— Оберіть опцію «Низькопробна світська хроніка», — пролунало з газетомата.

Так він і зробив, й автомат одразу ж видав другий згорток. Джо витріщився на бездоганне, намальоване від руки зображення Доли Герцбург-Райт, задоволено облизав губи, побачивши її праве, розпусно виставлене напоказ, вухо, а потім почав смакувати текст.

Коли вчора пізно ввечері у фешенебельному нью-йоркському нічному ресторані кишеньковий злодій надумав пограбувати Долу Герцбург-Райт, зірка не розгубилася і врізала злочинцеві швидким правим джебом, від чого той, мов підкошений, звалився на стіл, за яким шведський король Еґон Великий і його невідома супутниця з приголомшливими…

Пролунав різкий дзвінок у двері. Здригнувшись від несподіванки, Джо Чип підвів очі й виявив, що сигарета ось-ось пропалить ламіновану поверхню столу з нео-гикового дерева. Він прибрав сигарету й невпевнено почовгав до домофона, завбачливо розміщеного біля дверного замка.

— Хто там? — пробурчав Джо. Поглянувши на годинник на своєму зап’ястку, він побачив, що ще навіть не восьма. Ймовірно, то був робот, який прийшов їй орендною платою. Або ж кредитор. Він не поспішав відчиняти.