tmp0

Нова сила виступила й у другій династиї — в родинї Ростиславичів. 1124 р., одного й тогож самого року вмерли обидва Ростиславичі — Василько й по нїм Володар. Кождий з них лишив двох синів, Володар — Ростислава і Володимира, Василько — Григорія (може скорше Юрия?) й Івана. Між Володаревичами роспочала ся боротьба, котрої історію дуже мало знаємо, але результат вкінцї був той, що землї Ростиславичів злучили ся в руках здібного й оборотного Володимирка, і на західнїм краю Руської держави сформувало ся сильне й впливове князївство.

Иньші династиї не мали полїтичного значіння. Полоцьке князївство, позбавлене Минського удїлу, подїлене між кількома князями, не мало нїякого впливу на руську полїтику; князї могли заявляти себе тільки в ролї підрядних помічників сильнїйших князїв, або втягати їх у свої суперечки. Дві иньші княжі династиї — Давида Ігоревича й Ізяслава Ярославича стратили всяке значіннє; перша репрезентовала ся незначним князем городенським Всеволодком, друга — синами Ярослава Сьвятополковича, також дрібними князями. Оден з них — Юрий здобуває сїй лінїї доперва пізнїйше трохи важнїйше, хоч все другорядне значіннє.

Мстислав був посвоячений із Всеволодом Ольговичом — був його тестем, але в боротьбі його з стриєм став по сторонї Ярослава — по сторонї правого, й обіцяв йому поміч. Всеволод звернув ся по Половцїв, але ті настрашили ся і втїкли. Тодї він почав впливати на бояр Мстислава й сипати дарунками, щоб відклонити його від Ярослава. Григорій, ігумен монастиря св. Андрія (фамілїйного монастиря Всеволодичів), особа дуже поважана і близька до княжої родини, особливо впливав у сїм напрямі на Мстислава. Він скликав собор сьвященників (бо митрополита в Київі тодї не було), і той увільнив Мстислава від даної Ярославу присяги — аби тільки не розливала ся християнська кров. Се міг бути голос київської суспільности взагалї, не тільки підкуплених бояр, бо перспектива нової боротьби, з Ольговичами, з участию Половцїв, не могла її тішити. Мстислав піддав ся сьому впливу, але, як каже лїтопись, до смерти жалував, що переступив дану Ярославу присягу ³). Всеволод Ольгович лишив ся в Чернигові, відтиснувши на другий плян не тільки Ярослава, але й синів Давида. Ярослав вернув ся до своєї Муромської волости: його лїнїя після сього зовсїм відокремляєть ся від иньших лїнїй Сьвятославичів, як спеціальна муромо-рязанська династия; Давидовичі по смерти Всеволода здобувають собі назад чернигівський стіл, але слїдом сходять зі сцени, і чернигівські землї опановує родина Олега. При тій боротьбі Ярослава з Всеволодом заробив Мстислав щось і для себе — захопив пограничні з Переяславщиною чернигівські землї, т. зв. Посемє, і воно зістало ся за ним. Тут посаджено другого сина Мстислава — Ізяслава ⁴).

В боротьбі галицьких Володаревичів Мстислав теж брав участь, але про неї, як і про цїлу боротьбу знаємо дуже мало. Одиноке наше джерело — Длуґош ⁵) оповідає, що Володаревичі посварили ся при подїлї батьківських земель. Сторону Ростислава взяв Мстислав і Васильковичі. Се вказувало б, незалежно від захланного характера Володимирка (звістного нам з його пізнїйшої дїяльности), що правда була по сторонї Ростислава, бо Мстислав взагалї показуєть ся досить справедливим чоловіком в сих князївських відносинах. Судячи по тому, що Володимирко сидїв у Звенигородї, Ростислав мусїв бути старшим братом, тому й дістав Перемишль; тут отже були б анальоґічні обставини з боротьбою Сьвятославичів, де теж Мстислав узяв сторону старшого свояка против аспірацій молодшого. Володимирка підтримував угорський король. Але його помічне військо не посьпіло, а Ростислава піддержали його союзники, і Володимирко пустив ся на переговори. У Щирцї був княжий з'їзд для помирення сторін, та з нього нїчого не вийшло; про дальшу боротьбу знаємо дуже не богато, але в результатї, здаєть ся, Ростислав таки задержав свою волость ⁶). І тут, як у справі Сьвятославичів, бачимо, що Мстислав хоч і піддержує старших і правих — одначе досить слабо і мало енерґічно.