tmp0

Досить інтересна участь Мономаха в візантійських справах. Зносини й звязки руської династії з візантийським двором, невважаючи на те, що Русь була тепер в значній мірі вже відтиснена від моря, не переривали ся ще. Так Володар Ростиславич видав доньку за візантийського царевича, сина імператора Олексїя Комнена, як звичайно думають — молодшого, Ісаака на імя, ще малого тодї ¹⁹). Мономахова донька Мариця була замужем за Львом Діоґеном, візантийським претендентом ²⁰) і сей шлюб дав повод до конфлїкту з Візантиєю: 1116 р. сей Лев попробував собі здобути Болгарію і кілька подунайських міст піддало ся йому, але під час сього походу його вбито. Мономах попробував задержати собі ті подунайські городи по його смерти: вислав сюди свого воєводу Івана Войтишича, розумієть ся з військом і посажав своїх посадників по тих містах, потім вислав ще військо під проводом сина Вячеслава, але задержати сих міст йому таки не удало ся ²¹). Сей епізод інтересний тим, що дав повод привязати до Мономаха звістну вже нам лєґенду про висланнє з Царгорода реґалїй на Русь, котра в своїй початковій основі, як я вже згадував, по всякій правдоподібности звязувала ся з св. Володимиром ²²). Найдавнїйші завязки Мономахової лєґенди маємо в фраґменті Слова о погибелї Руської землї (правдоподібно з 2-ої пол. XIII в.): тут імп. Мануіл посилає Мономаху дарунки, аби він не відібрав у нього Царгорода; Мануіл в дїйсности був імператором в рр. 1143-1180, отже лєґенда робить грубий анахронїзм. Иньша знову оповідає, що Мономах здобув ті інсіґнїї під час походу на Кафу (знову сильний анахронїзм!) ²³).

Хоч конфлїкт з Мономахом в дїйсности зовсїм не викликав у Візантиї такого страху, як то представляє лєґенда, але можливо, що він був причиною нових звязків з родиною Мономаха, навязаних новим цїсарем Іоаном Комненом (1118-1143). Так знаємо, що 1122 р. внучку Мономаха, Мстиславову доньку, висватано за котрогось з імператорської родини ²⁴). І пізнїйше, по смерти Мономаха, Мстислав задержує близькі відносини з царгородським двором, як показує засланнє полоцьких князїв до Візантиї. Але якоїсь більш активної участи Руси в візантийських справах не бачимо. Навіть руські полки в візантийській службі зникають: від середини XI в., особливо від Олексїя Комнена місце русько-варязьких вояків у візантийській службі заступають західнї, головно анґлїйські ²⁵).

Як ми вже знаємо, Мономах був оженений з анґлїйською королївною — данською вихованкою, його син Мстислав — з шведською королївною Христиною (умерла 1112 р. і потім Мстислав оженив ся знову — з новгородською патриціянкою, донькою Дмитра Завидича) ²⁶). Своїх доньок з подружа з Христиною Мстислав віддав теж „за море” — Малфрідь за норвежського короля Сіґурда (правнука Гаральда, Ярославового зятя), Інґеборґу — за данського принца, герцоґа ґотландського Кнута. (Як бачимо доньки сї дістали й імена скандинавські, хоч по при них мабуть мали й иньші, як був тодї звичай на такі подвійні імення) ²⁷). Малфрідь, повдовівши, потім вийшла вдруге за брата сього Кнута данського короля Еріка. Т. зв. Knytlingasaga — історія данських королїв (десь з XIII в.), оперта на давнїйших поетичних джерелах, оповідає сватаннє Кнута до Мстиславни через свого посла, що ріжними похвалами Кнутовим чеснотам надробляв вартість свого жениха в очах такого славного володаря як Мстислав. З сього шлюбу родив ся славний данський король Вольдемар, правдоподібно — названий так на честь свого діда Володимира Мономаха ²⁸).

Угорщина з кінцем XI в. приходить в близші зносини з Русию та бере, як ми бачили, діяльну участь в галицько-волинських справах. В парі з тим ішли шлюбні звязки. 1104 р. Сьвятополк видав доньку Предславу за угорського королевича ²⁹). 1119 року Мономахову доньку Евфемію (Офимью, Еуфимью) висватав сам король Кольоман, старий вже тодї й від кількох років удовець; може бути зробив се під впливом смерти старшого сина від свого першого шлюбу, аби винагородити собі сю страту. Але новий шлюб не вийшов на добре: незадовго Кольоман закинув своїй жінці невірність ³⁰) й відіслав її назад до батька. Вона родила потім сина Бориса; Кольоман уважав його неправним, і він потім став голосним в історії Угорщини претендентом на угорську корону ³¹). Ся родинна історія не видно, аби викликала яку інтервенцію зі сторони Мономаха, як не видно й того, аби Борис мав на Руси якесь попертє в своїх претенсіях на Угорщину. Але досить правдоподібна гадка, що угорський король Ґейза пізнїйше оженив ся в Мстиславовій родинї, аби забезпечити ся від Бориса з сього боку. Головним опікуном Бориса пізнїйше став візантийський імператор Мануіл, що й видав за нього якусь царівну з своєї родини ³²).