tmp0

Ал. Добрянський в своїй статї про західнї границї Руси (див. прим. 8) пробував довести, що Сандеччина й Спиш належали давнїйше також до Руси. Його гадка була прийнята деякими росийськими дослїдниками — нпр. Барсовим Географія c. 284, Филевичем Борьба Польши и Литвы-Руси с. 185, але треба признати, що доводи його не йдуть далї деяких правдоподібностей. В XIII в. у всякім разї й Спіш і Сандеччина до Руси не належали, як показують численні польські й угорські документи: Спиш належав до Угорщини, а Сандеччина до Польщі.

13. Скальні городки й печери.

Скальні городки Урича й Бубнища, як також печери в Розгірчу і (подібна) в Страдчу, коло Львова, звертали здавна на себе увагу, й про них писано богато (Лїтература з дебільшого зібрана в статї Деметрикевича, як низше.), але богато фантазовано — бачили в них конструкції з дуже раннїх часів, поганські сьвятощі, храми, і в такім дусї ще в 1880-х рр. писав про них польський археольоґ Кіркор. В р. 1900, ладячи III т. своєї історії, їздив я оглядати городок Бубнища, і в довшій нотцї, описавши замочок, вказав на анальоґію його з скальними монастирями середнього Днїстра та рішучо висловив ся против гадки, мов би тут були якісь передісторичні оселї — робота камінна, цегляні конструкції на цементї й т. и. вказують рішучо на далеко вищу, й пізнїйшу культуру. Наводжу відти опись городка. Самий „городок" представляєть ся так: на хребтї гори, на вододїлї рр. Сукели і Опора, серед лїсу, висуваєть ся ряд високих скал, голих і стрімких. Перед ними тераса обведена валом, в однім місцї підмурованим каміннєм. Стрімка стїна скали зрівняна, і в нїй виковано три печери: в серединї ширша, в формі неглибокої нижі, трохи вищої як на зріст чоловіка; з двох боків дві однакові печери, з симетрично викованими входами, що мали, видко, й двері, в серединї вони трохи ширші нїж двері і мають з боків по дві камяні лавки; над правою печеркою вгорі викована тераска, як би балькон. Ковані в камени сходи ведуть на другий поверх; в ріжних місцях видно вижолоблені в камени рівнобіжні заглублення: заложені туди дошки або бруси творили поміст і стїни; подекуди камінь вигладжено; є глубока цїстерна. В серединї згадане склепіннє з тонких камінних, нетесаних плит. Над ним був третїй поверх. Се головний городок. В сусїднїх скалах є ще кілька печерок. Поблизу мочар і слїди гати ставка. Камінна робота взагалї досить акуратна.

Я питав ся місцевого селянина про назву „болди", котрими, зі слів нїби селян, звуть ся сї бубниські печери в лїтературі (слово се толкують як волоську варіацію volta — склепіннє), але він сказав, що сеї назви у них не знають: звуть просто „камінь"; нїяких переказів про печери не знають.

Здаєть ся, не знаючи сього мого екскурсу, з подібними гадками виступив три роки пізнїйше краківський археольоґ В. Деметрикевич в статї: Groty wykute w skałach Galicyi wschodniej pod względem archeologicznym (Materyały antropologiczno-archeologiczne, VI, 1903). Оглянувши й описавши городки Бубнища та Урича й печери Розгірча, Більча Золотого, та зібравши відомости про кілька иньших печер східньої Галичини, він також зближає їх зі скальними монастирями середнього Днїпра й скальними городами Криму, та висловляє переконаннє, що маємо до дїла з будовами історичних часів, з оборонними замками в Уричу й Бубнищу, з чернецькими печерами в иньших. Найстаршу традицію про монастир маємо в Синевідську (Іпат. c. 523). Про монастир Розгірче маємо традицію в канонїчних описях XVIII в. (у Деметрикевича c. 65); монастирі в Спасї і Крехові, де також є такі печери, загально звістні, в Більчу й Сїльцї коло Галича заховали ся устні традиції про монастир.

Урич під своїм іменем фіґурує мабуть під назвою Wrucz ніж замками, вичисленими в булї в 1369 p. (Theiner Monum. Poloniae І ч. 882 — див. про се том IV гл. 1), як взяті й знищені Любартом. 3 другого боку тут же льокалїзують замок Тустань, вичислений у Яна з Чарнкова між замками побудованими або відбудованими Казимиром (Mon. Pol. hist. II c. 627, див. тамже примітку Бєльовского). Одна грамота (1539 р.) згадує arcem seu fortalicium Tustan nuncupatum vel potius rupem tantum inter montes in silvis Stryensibus versus Hungariam sitam (Teka konserwatorska I c. 121), та се могло б підійти й до Бубнища. Але Бєльовский запевняє, що він бачив на катастральній мапі сей замок на ґрунтах Урича (Деметрикевич c. 69, з рукописних записок Бєльовского).

Розумієть ся, сї печери й замки могли переходити ріжні стадиї. Подібно як печери копані в лесї Поднїпровя дуже часто були мешканнями передісторичного чоловіка й ріжними сховинами, перше нїж стати притулком анахорета, так могло бути з вибитими в карпатських вапняках печерами Галичини; (в печері коло Сїльця були знайдені такі передісторичні останки, неолїтичної культури). Монастир часом потрібував укріплень і ставав оборонним замком. З другого боку традиція про монастир могла з'являти ся ex post — нею об'яснювано призначеннє таких печер

14. Історична лїтература Угорської Руси.