tmp0

Треба сказати, що Кадлубківські оповідання (а властиво те перше — про підбиті Казимиром руські землї) мали в польській історіоґрафії великий усьпіх і дали причину до досить широко розповсюдненого у польських учених погляду, що за Казимира був на Руси цїлий ряд васальних, залежних від Польщі князївств. Про сю залежність дуже серіозно говорив нпр. Ґурский в своїй моноґрафійцї (Stosunki c. 22 пор. 27-8, і т. и.); Бобжиньский в своїй історії Польщі (Dzieje Polski w zarysie, I § 28) твердить, що за Казимира цїлий ряд руських князїв в Галичу, Белзї, Володимирі, Берестї, Дорогичинї стали васаляии Польщі й прийшли під її безпосереднїй вплив; вплив сього погляду знаходимо і в Genealogiі проф. Бальцера, де в цитованім уже екскурсї про Василька говорить ся про права Казимира на Берестє (c. 189) і т. и. Сей погляд о скільки опираєть ся на Кадлубковій риторицї, як ми бачили, мав ґрунт дуже слабий, але окрім того грішить нерозуміннєм властивого характеру відносин руських і польських князїв. Сї відносини опирали ся на родинних зносинах князїв, отже мали характер фамілїйний, патріархальний; від тих спеціальних родинних звязків, які істнували в кождім данім разї — в першій лїнїї, а в другій — від тих реальних сил, котрими розпоряджав в данім моментї той або сей князь, залежали відносини, як вони укладали ся між певним польським і певним руським князем. Для Сьвятополка „Окаянного" нпр. Болеслав Хоробрий був "старійшиною", для Казимира Відновителя Ярослав, для Болеслава Кучерявого його тесть Всеволод Ольгович, для Романа — його вуй Казимир Справедливий. Але виводити з сього загальну залежність Польщі від Руси за Болеслава Кучерявого або Волини від Польщі за Казимира Справедливого було б такою ж наівністю, як нпр. сказати, що Угорщина в серединї XII в. уважала своїм сювереном київського князя на тій підставі, що Ґейза зве свого старшого шваґра Ізяслава Мстиславича „отцем" (Іпат. c. 308)·

9. Лїтература Галичини XI-XIII в.

Загальнїйших праць, що стояли б на рівени сучасної науки для історії Галичини бракує. Окрім загальних курсів, що дотикають ся й Галичини між иньшим (вичислені в прим. 1), маємо перестарілі вже моноґрафії: Зубрицького Критико-историческая повЂсть временныхъ лЂтъ Червоной или Галицкой Руси, 1845 (хаотична збірка ріжних заміток і фактів, хоч трапляють ся й інтересні — для пізнїйших часів), йогож Исторія древняго Галичско-русскаго княжества т. I-III, 1852-5 — доведена до польської окупації, що до методу й історичного сьвітогляду стоїть вповнї на ґрунтї Карамзїнської історіоґрафії, але зроблена старанно і в значній мірі критично. Смирновъ — Судьбы Червоной или Галицкой Руси, 1860 — коротка і побіжна, Шараневич — Исторія Галичско-володимирской Руси, 1863 (XI і XII віки трактовані дуже коротко і мало самостійно). Troubetzkoi La Russie Rouge, Париж, — полїтичний памфлєт. Окрім того згадаю ще статю Поґодїна: Князь Василько Ростиславичъ Теребовельскій (Москвитянинъ, 1849 ч. 22), хоч вона, як і иньші його такі статї, не дає нїчого окрім парафрази лїтописи. Короткі конспекти галицької історії, головно о скільки вона дотикаєть ся тої чи другої столицї Галичини, містять моноґрафійки: В.Ильницький — Звенигородъ, Льв., 1861, Теребовля, Льв., 1862 (Стародавныи галицкіи городы), A. Lewicki Obrazki z najdawniejszych dziejów Przemyśla, Перемишль, 1881, i Szaraniewicz Trzy opisy historyczne Halicza, 1883. Лїтература галицько-польських відносин вичислена вище в прим. 7; для угорських відносин XII в. — моноґрафія Ґрота Изъ Исторіи Угріи и Славянства въ XII в., Варшава, 1889 і по части Шараневича Die Hypatios-Chronik. Моноґрафії для історії Галичини й Волини XIII і XIV в. вказані будуть в т. III, при главі II.