tmp0

Окрім того маємо про похід Болеслава оповіданнє в польській хронїцї т. зв. Мартина Ґаля, Martinus Gallus. Писана столїтє по війнї, вона оповідає про похід Болеслава лєґенди і анекдоти, що задержали ся в народнїй памятї, а при тім помішала до купи сей похід з пізнїйшим анальоґічним походом Болеслава Сьміливого 1069 р., так що ті самі подробицї повторяють ся при обох походах — нпр. лєґенда, що Болеслав ударив мечем у київські Золоті ворота, оповідаєть ся про обидва походи. Болеславова лєґенда аиплїфіковала ся потім далї, і сї дальші амплїфікації, получені з власними недоладними комбінаціями, маємо в баламутнім оповіданню Длуґоша під р. 1008, 1009, 1018 і 1019. З оповідання Ґаля одинока подробиця, котру можна з деякою правдоподібностю прийняти для доповнення оповідання иньших джерел — се що на поворотї до Польщі на Болеслава напало було Ярославове військо, але було побите. Інтересний мотив дає Ґаль сьому походу: Болеслав загнївав ся, що Ярослав не дав за нього сестри. Про се згадує й Тітмар, що Болеслав хотїв узяти за себе сю княжну, тільки Тітмар о стільки мудрійший, що не робить се причиною походу.

Текст Ґаля в I т. Monumenta Poloniae hist, і новійше виданнє in usum scholarum Фінкля і Кентжиньского (Galli Anonymi Chronicon, Львів, 1899). До кампанії 1018 р. належать глави 7 і 10 першої книги. Про сю найдавнїйшу польську хронїку вийшло кілька розвідок новійшими часами: Gumplowicz Bischof Balduin Gallus, 1895 (Sitzungsberichte der Wiener Akad. m. 132), St. Kętrzyński Gall-Anonim i jego chronika (Rozprawy wydz. hist; XXXVII), Krotoski Gall Scholastyk poznański (Kw. hist. 1899), Wojciechowski Kto był Gallus (Szkice гл. VIII) — на жаль, вони головно займають ся гіпотезами про особу автора.

Лїтература кампанїї; Karłowicz De Boleslai primi bello Kiioviensi, 1866, польська перерібка: Wyprawa kijowska Bolesława Wielkiego, 1872. Линниченко Взаимныя отношенія Руси і Польши с. 85 і далї. Аналїза Длуґошовоґо оповідання у Семковича Krytyczny rozbiór dziejów Polski J. Długosza, 1887 c. 98-9. Крім того: Врублевскій СвЂдЂнія о Руси M. Галла — київські Университет. ИзвЂстія, 1878 і Голубовского про хронїку Тітмара, як вище.

3. Джерела про похід на Царгород 1043 р. і їх суперечности.

Як я вже сказав в текстї (c. 35), ми маємо про сей похід оповідання трох сучасників Візантийцїв — Пселя, Аталїоти й Скілїци. Текст Скілїци маємо виданий тільки в компіляції Кедрена — Corpus hist. byz. XXXVI р. 551 і далї, Псель в т. IV В Мεσαιωνιχń βιβλιoδńχη, вид. Сата (Σáδας), 1874, з c. 143 і далї, Аталїота чи Аталїат (з Аталїї) — в т. XLVII бонського корпусу. Про всїх їх див. у Крумбахера Geschichte der byz. lit. p. 269, 365, 437.

Псель, як оповідає, був сам сьвідком битви коло Царгорода, при особі імператора, але описав її вже згодом (як приймають, ся частина його історії писана між 1059 і 1063 р.). Його сучасник Скілїца, як і не був сьвідком, зістаєть ся в усякім разї теж авторитетним джерелом, бо займав важні урядові позиції в Царгородї в серединї XI в. До тодїшньої-ж царгородської аристократії належав і Аталїота, що писав в 1070-х рр.

З сих трох джерел оповіданнє Скілїци важне тим, що він оповідає про цїлу кампанїю, тим часом як Псель і Аталїота обмежують ся самою тільки битвою під Царгородом і не оповідають дальшого. При тім Псель бодай про неї й про приготовання оповідає ширше, а Аталїота зовсїм коротко. Оповіданнє всїх трох джерел про битву дуже згідні (чи не користав Скілїца навіть при тім з Пселя й Аталїоти, котрого працї знав?). Але в оповіданню про початки війни є між Пселєм і Скілїцою ріжницї. У Пселя (як і у Аталїоти руський похід виступає повною несподїванкою: про Русинів довідали ся, коли вони вже опинились в Пропонтидї, τής Пρоπоντίδоς έντоς έγεγόνεισαν). У Скілїци ж імператор знає про похід завчасу, і ще під час приготовань посилає на Русь послів, умовляючи не воювати. До сього Скілїца долучав цїкаву в усякім разї подробицю: коли війна стала неминуча, імператор казав порозсилати в далекі провінції руських купцїв, що жили в візантийських містах, і руських вояків, що служили в візантийськім війську. Друга відміна: у Скілїци пропозиції про згоду робить імператор (раз перед походом, другий — перед самою битвою), але Русь відповідає неможливими жаданнями; у Пселя Русь сама звертаєть ся з своєю пропозицією й жаданнями, прийшовши під Царгород. В текстї я вибрав ті верзїї, які уважав більш правдоподібними.

Лїтописне оповіданнє про похід 1043 року маємо в двох верзіях: коротша в південній і північній верзії Початкової лїтописи, довша в Воскресенськім збірнику. В порівнянню з коротшою редакцією ся довша дає де що важне: участь Варягів, суперечку що до пляну кампанії, але разом з тим додано подробицю про чудесну причину бурі, мабуть пізнїйшу. Обидві верзії проминають битву коло Босфора, з рештою дуже близько згоджують ся з Скілїцою. Про сї верзії див. розвідку Кунїка в книзї Дорна Каспій c. 47 і далї. Найновійше писане про сю війну — у Шлюмберже (див. прим. 1) в т. III c. 460 і далї.