tmp0

⁵) Порівнюючи наведені в текстї ріжні форми сього імени з VIII до XIV в., бачимо, що перший склад То, Ть належить до початкового імени. Було се може таки Ті (тому Ть в руській формі). Елєнїзуючи сю назву, зроблено з сього першого складу член (article) (τα Mατραχα) і потім, як член, відкинено, і так вийша скорочена форма Mατραχα, Matreca, або з переставленнєм Mαταρχα. Руське закінченнє нь з'явило ся, видко, при рутенїзації імени, се мабуть форма приналежности (adj. possesivum) — Тмуторокань, себто город, див. Слово о Полку Ігоревім IX: поискати града Тьмутороканя (і тут і в лїтописи се Слово masculini generis). Склади торо з'явили ся наслїдком повноголоса на місце тра. Відповідно до того початкову форму можна б собі (завсїди гіпотетично тільки) уявляти як Тіметрака або Тіметраха.

Цїкаво, що Житиє Теодосия зве Тмуторокань островом Тмутороканським (л. 9); дїйсно, ся місцевість давнїйше була островом.

⁶) Розд. IX.

⁷) Проф. Мілєр здогадувавсь (Осет. этюды III c. 104), що їх останками можуть бути сучасні турецькі Балкари в долинї р. Черека.

⁸) Найбільше виразний натяк — се що Ярополк підчас походу на Дін вивіз звідти собі „ясьскаго князя дщерь” — Іпат. c. 204. Про сю яську кольонїзацію див. Осетинскіе этюды III c. 67-8, Кулаковскій Христіанство у Аланъ — Визант. врем. 1898, І і його ж статя про Алянів у клясичних і середновічних письменників в XIII т.Чтеній київ. геогр. тов., Ламанского замЂтка объ Ясахъ-Аланахъ — Труды XI арх. съЂзда т. II.

⁹) Див. згадки про Хозар в Іпат. c. 103, 143; Хозари, згадані в останнїм текстї, мусїли сидїти в самій Тмуторокани.

¹⁰) XI. 2. 10.

¹¹) Recueil de voyages IV c. 215.

¹²) Recueil de voyages V c. 395.

¹³) Напись, вирізана ва марморяній плитї, така: „въ лЂто. s. ?” 5 s ini. ?. глЂбъ князь мЂрилъ мо(ре) по леду в тьмутороканА до кърчева ^Т ж. / д. Саж(енъ). Плиту сю знайдено на Таманськім півострові і вона викликала в своїм часї загальний інтерес, як палєоґрафічна памятка, і маленьку лїтературу: Оленинъ Письмо къ графу А. И. Мусину-Пушкину о камнЂ Тмутороканскомъ, Спб., 1806; Спасскій — ИзслЂдованіе тмутараканскаго камня съ русскою надписью — Отеч. записки т. XXXVI, П. Кеппенъ НЂчто о тмутараканскомъ камнЂ — Записки и Труды общ. ист. (москов.), 1830.

До сього каменя, поки що одинокої певної руської памятки з Тмутороканя, пробовано долучити ще дві: монету з іменем Михаіла (думають на Олега, що мав християнське імя Михаіла) і могилу, датовану монетами імп. Василя і Константина: див. Іловайского НЂсколько соображеній о памятникахъ Тмутараканской Руси и Тмутараканскомъ балванЂ — в II т. його Сочиненій, про печатку Ратибора низше. Огляд археольоґічних памяток Тмутороканської околицї — Герца Археологическая топографія Таманскаго полуострова, нове вид. 1899 (праця писана 1870 p. i не повна як на тепер).

¹⁴) Житіе Теодосія л. 9.

¹⁵) Т. І c. 373-5.

¹⁶) Іпат. c. 103, про похід на Ясів — Нїкон. І 79, пор. вище с. 14.

¹⁷) Див. вище c. 20.

¹⁸) Іпат. c. 117.

¹⁹) Про печатки з іменем Ратибора реферат Люценка о древней вислой свинцовой печати съ надписью „оть Ратибора” в Трудах III археол. з'їзда (він перший звязав її з Ратибором XI в. і новійша розвідка ОрЂшникова: Матеріалы къ русской сфрагистикЂ (Труды москов. нумизмат, общ. т. III). Печатка з одного боку має образок сьвятого, з другого: отъ | Рати | бора.

На XI археол. з'їздї проф. Кулаковский присьвятив спеціальний реферат в обороні тези про приналежність східньої частини Крима до Тмутороканя Къ исторіи Боспора (Керчи) въ XI-XII вЂкахъ (Труды XI археол. съЂзда т. II). Між иньшими пробує він там звязати спеціально з сею кримською провінцією Тмутороканя печатку з іменем Теофано (див. вище c. 73): приймає, що се вона зветь ся 'Pωσία на печатцї і в умовах Візантиї з Ґенуєю. Одначе не маємо нїде вказівок, аби та кримська провінція звала ся Русию спеціально, тай що за рація титулувати ся було Олегу (чи його жінцї) спеціально князем сеї провінції, коли вона була тільки додатком до Тмутороканя? Очевидно, τής 'Pωσίας на печатцї означає тут жінку руського князя взагалї. Про 'Pωσία візантийських умов зараз низше.

²⁰) Іпат. c. 143.

²¹) άνεύ τής 'Pωσίας καί τών Mατράχων. Умова 1169 р. в двох латинських перекладах видана в т. VII Historiae patriae monumenta і у Sauli Della colonia dei Genovesi m Galata, II, її потвердженнє з 1170 р. у Мікльосіча і Мілєра Acta et diplomata graeca sacra et profana III.

²²) Розд. V.

²³) Розд. IX.

²⁴) Recueil de voyages V c. 395, перекладчик Жобер через непорозуміннє переклав слова Едрізі, що сї князї були звістні з відваги словами: connus sous la dénomination d'Olou Abas, що сам Жобер поясняє: les Abazes (помилка ся була вказана у Dozy і Goeje — Edrisi Description de l'Afrique). Наслїдком сеї помилки Жобер, Лєлевель і иньші уважали сих тмутороканських князїв XII в. Абхазами. Гейд, згадуючи про помилку Жобера, зістаєть ся при тім же поглядї, що то мусїли бути якісь кавказькі гірняки (І. 226), хоч на се нїщо не вказує. Натомісь Брун (II. 131) не вагав ся бачити в них руських князїв, і се вповнї правдоподібно.