tmp0

З другої половини XII столїтя маємо кілька згадок про той Руський порт в околицї устя Дону очевидно досить важний в тім часї ³⁸). В околицї нижнього Дону, згадує Рюйсброк „Руське село”: їдучи від Перекопа на нижню Волгу, він переїздив Дін коло сього Руського села, що сидїло на лївім боцї ріки й мало від Батия порученнє перевозити подорожних через Дін човнами ³⁹). Сї Русини живили ся хлїборобством, сїючи жито й просо, і рибальством, сушачи рибу. Самий Дін Рюйсброк називає при тім східньою границею Руси ⁴⁰), тим самим натякаючи на якусь значнїйшу руську кольонїзацію на захід від Дону. Далї на схід, на Волзї знайшов він подібну осаду перевозників, „нове село”, що Татари осадили з Русинів і Сараценів на суміш, аби перевозили послів ⁴¹). Але Русини й тут не були якимись тільки невільниками, приходнями, перенесеними з татарського примусу. Пляно-Карпінї, оповідаючи про місто Орну, що лежало правдоподібно десь на Каспийськім морі і було зруйноване підчас Батиєвого походу, каже, що в нїй було богато християн: Хозарів, Русинів, Алянів і иньших ⁴²).

На Подоню ж бачили ми Бродників підчас війни 1223 р., але про них ми будемо говорити ще трохи низше, а тепер перейдїм далї на захід — в краї днїпровські й дальші.

Що тут руська кольонїзація перед печенїзьким розпростореннєм сягала моря й Дунаю, себ то виповнювала цїлу просторонь між Днїпром, морем і Дунаєм, про се виразно казала нам Повість временних лїт. По печенїзькій бурі на нижнїм Днїпрі ми знаємо з наших джерел тільки одно місто — се Олешє.

Воно лежало на устю Днїпра, і теп. Олешки (Алешки) стоять, очевидно, в ґенетичнім звязку з сим старим містом ⁴³). Вперше воно виступає в наших джерелах в другій половинї XI в. (1084), і почавши від тодї кілька разів згадуєть ся в XII-XIII в. ⁴⁴). З тих бачимо, що се було більше торговельне місто, з значнїйшими кольонїями купцїв. Через нього йшла комунїкація Київа, взагалї середнього Поднїстровя з морем, і Олешє було нїби морським портом Київа — низше Олешя по Днїпру нїякої значнїйшої пристани ми не знаємо. Сюди виїздили з Київа стрічати визначних гостей, що прибували з моря. Відси вивозили полудневі товари, що приходили з того ж моря, в иньші краї, як нпр. на Поднїстровє. Окрім того в околицях Олешя, на Днїпровім лиманї розвинено було рибальство, ще в X в., в умові Ігоря згадують ся „Корсуняни”, що приходили на устє Днїпра. І пізнїйше вивозили з Олешя рибу в дальші краї — Данило коло Кучелмина, на галицькім Понизю стрічає на Днїстрі „лодї з Олешя”, що везли рибу й вино ⁴⁵). На значіннє Олешя в заграничній торговлї й комунїкації вказує той факт, що на італїянських мапах XIV в. Днїпро зветь ся по імени Олешя, castrum illicis в латинськім перекладї рікою de ellexeellexe (звідти elese, erese). В XV в. бачимо тут ґенуезьку кольонїю, знищену Турками в серединї сього столїтя; пізнїйше її місце заступив турецький Очаків ⁴⁶).

До кого належало Олешє? В X в., як видко з умови Ігоря, устє Днїпра було мов би нейтральним: сюди приходили на промисли Греки з Криму, тут же пробували й Русини, очевидно — для торговлї й промислів, а головно для того ж рибальства. В умові з Ігорем Візантийське правительство жадало, щоб Русини не кривдили в околицях при устю Днїпра тих Греків промисловцїв і самі щоб не зимували, инакше сказати — не оселювали ся на завсїди. З того б виходило, що ся околиця, кажу, була невтральною, тай мала мішану, в тім і руську людність, по части рухому, промисловську, а по части й більш осїлу. Очевидно, Візантийське правительство хотїло запобігти такій осїлій кольонїзації, аби не утворила ся в сусїдстві Криму якась руська волость, подібно до Тмутороканської, що давала вже й без того досить клопоту візантийському правительству. Та правдоподібно, сї дипльоматичні заходи не були в силї перепинити елєментарного кольонїзаційного руху. Важнїйшою перешкодою були турецькі орди, але й вони, певно, не були в станї знищити сього руху промисловцїв і осадників на устє Днїпра.