tmp0

Верства йобадьонів виступає одначе перед нами в сїм часї, в XIII в. переважно в сильнім упадку. Досить численні документи про йобадьонів унґварських майже всї говорять про продажу їх ґрунтів, і в декотрих виразно вказано її причину — „через бідність”. Так в 1266 р. десять бояр-властителїв c. Стретави, попавши в біду по татарськім спустошенню ⁵¹), продають сю свою маєтність бану Филї за незвичайно низьку (судячи по гарнім положенню й великости маєтности) цїну шіснадцять гривен. Десять лїт пізнїйше король позволяє боярину Чепану з сином Стефаном продати свою маєтність Чепель (недалеко від Унґвара) з огляду на те, що він через свої недостатки й бідність не може добре сповняти своєї служби, і той продав свій ґрунт наджупану Якову ⁵²). Кілька лїт пізнїйше йобадьони — власники Цибави, з своїми свояками, випрошують дозвіл на продажу своєї маєтности — через свою бідність, і продають її синам унґварського наджупана ⁵³). В 1292 р. йобадьон Петро з свояками продають свою половину ґрунту Воян маґістру Іооb за 16 гр. і т. и. ⁵⁴).

Роздробленнє маєтностей йободьонів бувало велике: ми бачили їх в c. Стретаві десять родин, а в Цибаві шість. Се саме, й ріжні нещасливі пригоди, в родї ворожого спустошення, дїйсно могли приводити бояр до значного зубожіння, тим часом як обовязки їх мали тенденцію збільшати ся і в міру того як убувало королївських людей, все тяжшим тягаром спадали на тих, що зіставали ся під замковим присудом. Се все викликало окрім продажі ще иньше явище — вихід з під замкового присуду, через підданнє на певних, лекших умовах під власть можного пана, після того як Золота буля увільнила всїх панських і духовних підданих від всяких державних обовязків. В описи маєтностей Лелеського монастиря (ще з перед Золотої булї) ми між иньшим бачимо такого добровільно підданого йобадьона, увільненого від усяких службових обовязків, поки-б він або його потомки не схотїли вийти з церковної зверхности ⁵⁵). Вкінцї до продажі і піддання могла приводити й пресія панів, особливо коли покупцями, як ми бачили, виступали пани з місцевої адмінїстрації. З вище наведених актів продажі нпр. дуже підозріло виглядає продажа Стретави за таку низьку цїну (16 гривен) — вона наводить на гадку або можливість примусу, або — фіктивну продажу і підданнє, щоб вийти з замкового присуду.

Сей процес пролєтаризації і кріпощення йобадьонів правдоподібно ішов би ще більш прискореним темпом, як би свобода їх в розпорядженню своєю власністю не була ограничена: вони не могли продати своєї землї без спеціального дозволу короля — „по прийнятим в державі законам iobagio castri не має зовсїм права продати свою маєтність инакше як за дозволом королївського величества ⁵⁶), отже треба було в кождім разї просити королївського дозволу. Але коли покупцем був можний пан, то йому не тяжко було привести до того, що сей дозвіл давав ся.

Чи так чи сяк, продажию, чи вимертєм, чи иньшими дорогами землї від йобадьонів переходили в руки панів, і верства їх малїла, так само як малїли верстви свобідних господарів (удворників) і замкових слуг, а натомість розростала ся верства панських підданих — з початку ріжнородна своїм складом і правом, пізнїйше сконсолїдована в одноцїльну масу.