tmp0

Угорські документи з XIII в., котрими приходить ся оперувати, дають дуже важні звістки для історії кольонїзації, суспільно-полїтичного устрою, суспільних і по части — економічних відносин, але дотикають переважно ріжних привілєґованих елєментів, що як раз тодї сильнїйше почали осїдати ся на руськім підгірю: переважно се королївські надання на землї угорським панам, латинським монастирям, нїмецьким кольонистам. Частїйше, в іменах осіб, в місцевих назвах можемо поруч мадярського констатувати елємент словянський, але чи маємо до дїла з іменем руським чи словацьким, чи (як мова іде про назви хороґрафічні) не заховало ся тут слїдів від ще старшої якоїсь (нпр. панонської або болгарської) кольонїзації, се не легко рішити в кождім данім випадку, тим більше, що імена маємо в транскріпції мадярській або латинській, часто досить сильно покручені, а діалєктольоґія XII-XIII в. тих племен, про які тут можна думати, не представляєть ся і тепер особливо ясно ²). Але істнованнє руської кольонїзації тут не підлягає сумнїву, а з тим і такі надання для чужих осадників малюють нам ті обставини, в котрих жила руська людність, мають отже для нас інтерес, і за браком иньшого матеріалу помітувати ними нїяк не можна.

Як я вже казав на своїм місцї ³), початки руської кольонїзації за Карпатами ми мусимо класти на часи загального розвою руської кольонїзації на захід і полудень, в VII-VIII в., як ми приймаємо; тільки ся первісна кольонїзація, як взагалї на періферії, а до того ще відтята Карпатським хребтом від кольонїзаційних огнищ, мусїла бути досить рідка, і тим поясняєть ся скоре і глубоке винародовленнє руських осад на підкарпатській рівнинї; тільки на самім підгірю і в горах, меньше привабних для нових приходнїв, руська людність, з початку, певно, дуже рідка й слабо осїла, мала час розмножити ся й закорінити ся та завдяки тому задержала свою етноґрафічну перевагу до наших часів; на се підгірє, між порічєм Тиси більш меньш і хребтом, де можемо з усякою правдоподібністю припускати перевагу руської людности над всякою иньшою в XI-XIII в., мусимо ми й дати тут головно позір.

Полїтичні обставини житя сього глухого й слабо ще залюдненого краю не лишили по собі звісток в наших джерелах. З значною правдоподібністю можна припускати, що в IX в. сї краї стояли в певній залежности від Велико-моравської держави; в Х в. вони правдоподібно, разом з північним згірєм Карпатів, стояли в залежности від Руської держави, й тут, за Карпатами, при кінцї Х і на початку XI в. держава Володимира стикала ся з землями „Стефана угорьского и Андриха чешьского” ⁴). Пізнїйше сї закарпатські землї війшли в фактичну залежність від угорських королїв; в серединї XI в. се мусїло бути вже фактом довершеним, судячи з того що угорські королї з кінцем XI в. починають виступати з плянами на руські землї на північ від Карпатів (Галичину). Похід угорського короля Володислава Сьв. (коли приймати звістку про нього) і вже зовсїм певну участь його наступника Кольомана в війнї Сьвятополка з Ростиславичами мусимо уважати за першу прояву сих плянів на руські землї на північ від Карпатів — плянів, що по гіркій неудачі 1099 р. виступають ще виразнїйше столїтє пізнїйше ⁵). З руського боку ми не бачимо таких виразних змагань здобути собі закарпатську Русь: тільки з кінця XIII в., за Льва Даниловича маємо слїди якихось оружних заходів в сїм напрямі, а можливо — і певних здобутків ⁶).

Першу авторитетнїйшу звістку про власть угорського короля над руськими землями маємо з 1031 р.: говорячи про смерть сина короля Стефана, Генриха, нїмецький лїтописець називає його „князем руським” ⁷); значіннє сього титула не ясне, але його трудно толкувати инакше як слїд залежности Угорської Руси. Рівно столїтє подибуємо, також в нїмецькім джерелї, подібну звістку про „руську марку” Угорщини, де перебував тодї угорський король ⁸). З сею руською маркою XII в. пробувано звязати т. зв. „Краіну”, як до пізнїх часів називав ся, а по части й досї зветь ся пограничний карпатський пояс в столицях Шаришській, Землинській, Ужській і Бережській ⁹); зближеннє безперечно дуже привабне, але трудно наставати на нїм, не маючи вказівок, які б звязували сї роздїлені віками звістки.