tmp0

Сей успіх зміцнив становище Мстислава в Галичу. Нова проба угорського короля — здобути собі Галич оружно, зроблена кілька лїт пізнїйше, не удала ся. Але Мстислав, що грав досить пасивну ролю серед інтриґ галицьких боярських верховодів і давши їм розвести себе з Данилом, став безрадним піоном в їх руках, — встиг досить скоро знеохотити ся до галицького панування. Скоро по своїм останнім тріумфі над Уграми він добровільно уступив з Галичини, передавши її свому зятю угорському королевичу Андрію, і подав ся на київське Поросє, до свого Торчеська — доживати віку ²¹). Ся переміна не відбила ся одначе сильно на полїтицї України; вже від коли Мстислав опанував Галичину (1221) і аж до смерти його галицьке питаннє перестає порушувати ширші круги на Українї, хоч боротьба в Галичинї ярила ся далї.

Як видно вже з оповіджених фактів, в 20-х рр. XIII в. родина Ростиславичів заняла дуже показне, можна рішучо сказати — першорядне становище в системі земель давньої Руської держави. До неї належала цїла Київська земля, Галичина, Смоленщина, часом Новгород, і тодїж смоленські князї підбивають собі Полоцьку землю. Родина ся визначала ся рідкою в нашій історії солїдарністю: за весь сей час не маємо анї одного факту боротьби між її членами. Завдяки тому всьому вона мала тодї рішучу перевагу і над подїленою та не солїдарною суздальською династиєю, і над розмноженими Ольговичами; галицькі ж Романовичі поки що мали тільки Володимирську волость і в них можна було хиба відгадувати будучу славу і силу. Перше місце між Ростиславичами займав одначе не київський Мстислав, старійший між ними, а галицький; ми бачили, що він мав під своїм впливом і Ольговичів. Але сам він був тільки славний вояк, а полїтик дипльомат, правитель — дуже слабий і се найлїпше довів, не давши ради собі з Галичиною й передавши сю дорогу й тодї вже дуже сильну волость в угорські руки: потім каяв ся перед Данилом, як каже лїтописець, і жалував, складаючи вину на свого дорадника — угорського партизана Судислава! ²²). Взагалї родина Ростислава не богата була здібністями — виїмком були обидва Мстислави син і батько, здібні вояки, але полїтиків не було там зовсїм, почавши від самого Ростислава. Наслїдком неполїтичности Мстислава і загального браку талантів ся родина і не з'уміла анї використати, анї заховати того визначного, чільного становища, яке вона зайняла в 20-х рр. XIII в.

Солїдарність і широкі впливи Ростиславичів виразно виявили ся під час першого татарського походу в Европу, що закінчив ся катастрофою на Калцї (1223 р.) ²³). Військо монґольського хана Темуджіна з Персії через Кавказ перейшло в чорноморські степи й погромило Половцїв. Половецький хан Котян по тім погромі звернув ся до свого зятя Мстислава галицького і до иньших князїв і просив помочи, задарюючи їх та доводячи, що сей новий ворог небезпечний і для Руси. Мстислав, що сам чимало завдячував Котянови й Половцям, прийняв се проханнє дуже до серця й постарав ся вплинути на иньших князїв, доводячи, що коли Половцям не помогти, то вони побільшать собою сили Монґолів. В Київі відбув ся княжий з'їзд, де були „старійшини в Руській землї” — три Мстислави: київський, галицький і чернигівський, „молодші князї”: Данило Романович, Михайло Всеволодич з чернигівської лїнїї — будучі чільні дїячі, й иньші, і на тій радї, головно під впливом Мстислава галицького ухвалено помогти Половцям. Воно дїйсно — помогти слабшій ордї проти сильнїйшої було розумно, тільки руські князї забагато вложили ся в сю поміч і занадто в нїй заанґажували ся.

Споряджено великий похід. В нїм взяли участь князї київські, чернигівські, смоленські, волинські; післали за помічю і в Суздальську землю, й Юрий Всеволодович (тодї старший в сїй родинї) вислав теж свого братанича, тільки він спізнив ся й вернув ся з під Чернигова. Полки ріжних князїв постягали ся над Днїпрові пороги, над Хортицю, де було збірне місце — сюди прийшли: також половецькі орди, й „вигонцї галицькі”, з галицького Понизя прибули, як каже лїтописець, на тисячі човнах, пройшовши з моря в Днїпро і вгору ним до порогів. Зібравши ся тут, від порогів пішли на схід у степи. Лїтописи кажуть, що від Монґолів на дорозї було кілька посольств до руських князїв, і вони умовляли їх не обставати за половцями, бо вони, не мають нїяких ворожих замірів на Русь: „Ми вашої землї не зайняли, анї городів, анї сїл: ваших, і не прийшли на вас, а прийшли з божого попусту на своїх рабів і конюхів, поганих Половцїв! ви візьміть мир з нами і як вони побіжать до вас, то ви їх бийте відти й заберайте їх майно, бо ми чули, що вони вам богато злого наробили; за се ми їх і бємо” — переповідає їх слова сучасник, очевидно осуджуючи полїтику князїв. Князї не послухали сеї ради і навіть побили послів; вони розумієть ся, не могли так дуже вірити сим заявам Монґолів, але необережно заганяли ся в оборонї Половцїв.