Читаем tmp0 полностью

25) Див. низше — гл. IV.

26) Inscr. Ponti Eux. I ч. 16, Страбон XI. 2. 4.

27) До наведених вище можна додати ще катальоґ побіднивів на публичних грах Ґорґіпії, десь з III в. перед Хр., де серед переважної маси грецьких імен стрічаємо „Скитів“, „Сіндів“ або прозиваних так по батьку. Inscr. P. E. IV ч. 432.

28) Соболевский Vestnik sl. star. IV c. 192, Липовский — Труды XII съЂзда т. III.

Степова людність:

ПЕРШІ ЗВІСТКИ; ПЕРЕКАЗИ ПРО КІМЕРІЙЦЇВ; СКИТИ І ЇХ МАНДРІВКА, ГЕРОДОТОВА СКИТІЯ; НАЦІОНАЛЬНІСТЬ СКИТІВ, САРМАТІВ І АЛЯНІВ, КУЛЬТУРА Й ПОБУТ СКИТІВ, РЕЛЇҐІЯ, ПОХОРОННИЙ ОБРЯД, ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ.

В звязку з відомостями про житє грецьких кольонїй на Чорноморю довідуємо ся з античної традиції дещо і про дальші, степові простори нашої території. Від початку історичних відомостей, протягом яких тисячи лїт, були вони зайняті на пів кочовничою на пів осїлою варварською людністю, що зловіщою хмарою висіла над гелєнським житєм Чорноморя.

Найдавнїйшу відомість про чорноморську кочову людність знаходимо ми в Ілїядї, в тій части одначе, що не належить до старших складових частин епоса, і в дуже загальній формі. Тут в однім образї представлений Зевс, як він дивить ся „далеко на землю добрих їздцїв Траків, Мізів сильних в ручнім бою і славних кобилодоїльцїв, що годують ся молоком, бідні і найсправедливійші з людей“ 1). Пізнїйші письменники зробили з тих гомерівських епитетів назви народів (Ιππημολγοί, 'Άβιοι, Γαλακτοφάγοι). Але вже Страбон розумів, що тут іде мова про чорноморських кочовників. Гезіод знає вже й імя їх — Скити, і прикладає до них той самий гомерівський епітет кобило-доїльцїв: Σκυ̃θαι 'ιππημολγοί 2).

Більше оповідав про ті краї поет VII в. Арістей з Проконеcа, автор Арімаспейської поеми ('Αριμάσπεα), присвяченої спеціально північно-східнїм краям. Його ґеоґрафічні відомости вплетені в ту поему не мали доброї слави в античній лїтературі, — правдоподібно завдяки своїй отій поетичній формі, до того ще і неприступні перевірці пізнїйших письменників. Страбон просто зве Арістея брехуном. Але в сучасній науковій лїтературі були висловлені гадки, що Арістей з скитськими караванами справдї міг побувати в середній Азії і там зібрати свої відомости 3). Подекуди, виключивши поетичні прикраси, вони дїйсно мають признаки певности. В усякім разї його поема на довго стала джерелом відомостей про далекий північний схід. З його відомостей користав і Геродот та й переховав найбільше відомостей з сїєї страченої для нас поеми.

Геродот в серединї V в. звідав Ольбію сам особисто, як можна судити з його оповідання 4, тут з власних розвідів на місцї доповнив свої лїтературні відомости і на всї пізнїйші часи став головним джерелом про степову людність нашого краю тих часів. Непевні нїби то звістки, які закидали йому і в античній лїтературі (так що Плютарх написав спеціальний трактат про неймовірність Геродота), і в новійших часах, тепер що далї знаходять собі все більше потвердження, і нинї в науковій лїтературі певність Геродота не підлягає найменьшому сумніву там, де оповідає він як свідок; що иньше, де оповідає він з переказів: сї оповідання дуже нерівної вартости 5).

З переказів, які він чув, Геродот силкуєть ся оповісти щось про давнїйшу, перед-скитську кольонїзацію чорноморських країв. Каже, що сї сторони перше займав кімерійський нарід, і Скити звідти його витиснули. Покликуєть ся на вказівки про Кімерійцїв в місцевих топографічних назвах, на істнованнє кімерійського Боспора (Керченська протока), Кімерійських бродів, Кімерійських стїн, на могилу кімерійських царів на Днїстрі. Але його відомости про сей кімерійський нарід дуже бідні, і він йому самому представляєть ся, здаєть ся, в такім самім „кімерійськім туманї“, що в Одісеї окриває царство сього напів-мітичного народу:

Там Кімерійцї живуть, і їх місто, та й цїле їх царство

Хмарами вкутані вічно й туманом, бо яснеє сонце

Не поглядає на той край горячим проміннєм нїколи 6).

Се й не диво, бо самі грецькі осадники, коли почали на добре оселюватись на Чорноморю, сїєї перед-скитської людности, правдоподібно, вже не застали.

Перейти на страницу:

Похожие книги

100 великих интриг
100 великих интриг

Нередко политические интриги становятся главными двигателями истории. Заговоры, покушения, провокации, аресты, казни, бунты и военные перевороты – все эти события могут составлять только часть одной, хитро спланированной, интриги, начинавшейся с короткой записки, вовремя произнесенной фразы или многозначительного молчания во время важной беседы царствующих особ и закончившейся грандиозным сломом целой эпохи.Суд над Сократом, заговор Катилины, Цезарь и Клеопатра, интриги Мессалины, мрачная слава Старца Горы, заговор Пацци, Варфоломеевская ночь, убийство Валленштейна, таинственная смерть Людвига Баварского, загадки Нюрнбергского процесса… Об этом и многом другом рассказывает очередная книга серии.

Виктор Николаевич Еремин

Биографии и Мемуары / История / Энциклопедии / Образование и наука / Словари и Энциклопедии
1917 год. Распад
1917 год. Распад

Фундаментальный труд российского историка О. Р. Айрапетова об участии Российской империи в Первой мировой войне является попыткой объединить анализ внешней, военной, внутренней и экономической политики Российской империи в 1914–1917 годов (до Февральской революции 1917 г.) с учетом предвоенного периода, особенности которого предопределили развитие и формы внешне– и внутриполитических конфликтов в погибшей в 1917 году стране.В четвертом, заключительном томе "1917. Распад" повествуется о взаимосвязи военных и революционных событий в России начала XX века, анализируются результаты свержения монархии и прихода к власти большевиков, повлиявшие на исход и последствия войны.

Олег Рудольфович Айрапетов

Военная документалистика и аналитика / История / Военная документалистика / Образование и наука / Документальное