Читаем tmp0 полностью

Та за тим розцвітом, в якім бачимо Ольбію за Геродота, наступили для неї гірші часи. В 2-ій пол. IV в. їй прийшлось витримати тяжку війну з якимсь Зопіріоном: як звичайно приймають, був то воєвода Александра В. Громада мусїла напружити всі свої сили і шукати надзвичайних засобів, щоб устояти ся. „Борістенїти обложені Зопіріоном, дали свободу невільникам, признали чужоземцям горожанські права, заложили нові книги (правдоподібно — списали довги в заміну жертв на оборону), і тим способом змогли оборонитись від ворога”, оповідає пізнїйший письменник 9). Але за сим потрясеннєм прийшли нові біди — Ольбії тяжко приходилось від сарматських і скитських орд і від нового варварського руху в придунайських краях-від „Ґалятів” як вони звуть ся в місцевих написях (думають, що то були Бастарни або дунайські Кельти), також від Скірів, пізнїйше — від Ґетів. З декрету на честь Протогена, ольбійського громадянина — найбільшої й найінтереснїйшої ольбійської написи (час її невідомий — кладуть то на III то на II в. перед Хр. 10), бачимо, що Ольбія тодї мусїла відкупатись від сарматських орд рік-річними „дарунками”, чи по просту сказати -данею. Вічний неспокій і війни привели господарство до повного упадку: „через війни і неврожаї” місто цїлком збіднїло, так що архонти мусїли заставляти храмову посуду, а в містї був голод. Пізнїйший Діон Хрізостом каже, що Ольбію не раз тодї брали вороги 11). Немалий час, — хоч може і не безпереривно, вона мусїла признавати над собою зверхність скитських царів. На се вказують монети Олбії з іменами кількох варварських царів 12) — на жаль без хронольоґії. Нарештї в 2-ій чверти І в. перед Христом Ґети цїлком зруйнували Ольбію, „як і всї иньші міста на лївім (північнім) березї Понту аж до Апольонїї” (коло теп. Бурґасу). По словам Діона Хрізостома Ольбіополїти тодї розбіглись і вернулись на старі попілища пізнїйше — „як здається, за приводом (чи дозволом) самих Скитів, що потрібували торговища і зносин (торговельних) з Греками, а ті перестали приїздити до них по зруйнованню міста”. Ся нова, реставрована Ольбія одначе виглядала і столїт пізнїйш дуже нужденно, як описує її Діон, що особисто був тут в 80-х рр. по Хр. Вона займала тільки незначну частину старогоміста; купа лихих домків тулилась коло останків старих укріплень,обгорожена дрантивенькою стїною; в храмах не можна було побачитиодної цїлої статуї: все було покалїчене. Се справдї потвержують і новїйші розкопки: нове місто, убоге і нужденне, займало тільки частину старого. Сама людність змінилась, каже Діон, вона мала тепер дуже сильну домішку варварів, і се потвержують написи де бачимо мішанину грецьких і варварських, особливо іранських імен 13). Та по словам того ж Діона, се була загальна доля тих спустошених міст побережа: як котрі і віджили, то дуже нужденно, і з сильною участю варварських елєментів.

Вернутись до давнього розцвіту Ольбії, очевидно, уже й не прийшло ся; не так складали ся обставини: приходило ся жити серед трівог, серед дальшого неустанного руху в степах. Діон, як самовидець, дає нам образок неспокійного житя сього міста при кінцї І в.по Хр., серед страху від ворогів. Борістенїти зходять ся послухати заїзжого рітора на улюблену тему — про Гомера, про Ахіля, що був предметом місцевого культу — але приходять узброєні, брами міста замкнені, і на мурах стоїть воєнний прапор, бо Скити попереднього дня набігали на ольбійські землї. Се ілюстрація ольбійського житя всїх сих столїть.

На сю вічну боротьбу з варварськими сусїдами не ставало Ольбії своїх сил. Коли першою силою в понтийських сторонах став Мітрідат, Ольбія, як і иньші чорноморські кольонїї, шукала у нього помочи і захисту; недавно віднайдена ольбійська надпись кинула світло на сї зносини її з Мітрідатом 14). Коли Мітрідат згинув в боротьбі з Римом, Ольбія шукає помочи і опіки Римлян. Не знаємо подробиць сих відносин довший час: джерела не говорять про Ольбію спеціально. Але нема сумнїву,що за Нерона, коли римське правительство енерґічно вмішало ся в чорноморські відносини, і римські війська боронили від варварів Херсонес,а римське правительство хотїло поставити в безпосередню залеженість від себе навіть далекий Боспор — близші оселї, як Тіра, Ольбія й ин.,тим, більше мусїли стояти під опікою Риму. Пізнїйше знаємо, що за Антонїна Ольбія зверталась за помічю до Рима проти „Тавроскитів”і дістала підмогу. За Септимія Севера (між 196 і 198 p.) перейшла вона під формальну зверхність Рима і війшла в склад провінції Мезії,так само як і Тіра. І Рим все, коли тільки иньші клопоти не паралїзували його тутешньої полїтики, — не відмовляв, в своїх інтересах,своєї помочи і опіки тутешнїм грецьким громадам. Недавно знайдена ольбійська напись 248 p. показує, що тодї ще, перед самою ґотеською бурею була в Ольбії римська залога 15). Правдоподібно, слїдом Ольбія була зруйнована нападами Готів, але не зникла відразу, ще відживала кілька разів (як показують розкопки), хоч і дуже нужденно, — поки стала зовсїм порожньою руїною (останнї монетні знахідки тутешнї походять з VI в. по Хр.)

Перейти на страницу:

Похожие книги

100 великих интриг
100 великих интриг

Нередко политические интриги становятся главными двигателями истории. Заговоры, покушения, провокации, аресты, казни, бунты и военные перевороты – все эти события могут составлять только часть одной, хитро спланированной, интриги, начинавшейся с короткой записки, вовремя произнесенной фразы или многозначительного молчания во время важной беседы царствующих особ и закончившейся грандиозным сломом целой эпохи.Суд над Сократом, заговор Катилины, Цезарь и Клеопатра, интриги Мессалины, мрачная слава Старца Горы, заговор Пацци, Варфоломеевская ночь, убийство Валленштейна, таинственная смерть Людвига Баварского, загадки Нюрнбергского процесса… Об этом и многом другом рассказывает очередная книга серии.

Виктор Николаевич Еремин

Биографии и Мемуары / История / Энциклопедии / Образование и наука / Словари и Энциклопедии
1917 год. Распад
1917 год. Распад

Фундаментальный труд российского историка О. Р. Айрапетова об участии Российской империи в Первой мировой войне является попыткой объединить анализ внешней, военной, внутренней и экономической политики Российской империи в 1914–1917 годов (до Февральской революции 1917 г.) с учетом предвоенного периода, особенности которого предопределили развитие и формы внешне– и внутриполитических конфликтов в погибшей в 1917 году стране.В четвертом, заключительном томе "1917. Распад" повествуется о взаимосвязи военных и революционных событий в России начала XX века, анализируются результаты свержения монархии и прихода к власти большевиков, повлиявшие на исход и последствия войны.

Олег Рудольфович Айрапетов

Военная документалистика и аналитика / История / Военная документалистика / Образование и наука / Документальное