tmp0

¹²) Оборонцї ріжних „словянських” теорій підносять, що Ґерманія має ґеоґрафічне, а не етноґрафічне значіннє, як і Сармати; але в сїй части „Ґерманїї” Птолємей вичисляє ряд народів, котрі трудно не признати за ґерманські. Що найбільше-можна признати, що Словяне ширили ся, як низша верства, нід панованнєм тих племен. Се пробують довести археольоґічним матеріалом. Поки що доказів певних нема.

¹³) Браун (Разысканія с. 384), щоб погодити Птолємея зі звісткою Таціта робить иньше припущеннє — що Венеди означають і Словян і Литву. Але сей здогад, принятий ще деким, противить ся всїй сумі наших відомостей, і викликав тому рішучу відправу.

¹⁴) Згадка Пітеаса про Ґотів над морем (у Плїнїя XXXVII § 35 — Gutones) перестала бути арґументом, з того часу як Мілєнгоф поправив її на Teutones (Deutsche Altertumskunde I с. 479). Деякі історики (от нпр. Wietersheim Dahn Geschichte der Völkerwanderung І с. 145) мотивували уміщеннє Ґотів над морем тим, що вони пізнїйше показують обізнаннє з морем; але в дїйсности вони показую повне необізнаннє. Браун (Розысканія с. 29, пор. 331) містив Ґотів над морем, опираючи ся на оповіданню Йордана (гл. 3), але джерело се дуже непевне (сам Б. бачить в нїм ріжні недокладности). Арґументи contra див. нпр. у Бремера op. c. 826; він вказує на Таціта, але для Брауна нпр. Таціт і Птолємей говорять про різні стадії в міґрації Ґотів.

¹⁵) В Βουλανοι бачили польських Полян, ще частїйше в Ставанах „Славян” (против сього див. Müllenhof c 21, Krek ² c. 293), в Вельтах — Ο'υέλται — Вільцїв Лютичів, а Мілєнгоф (П с. 25) поправляв їх на Λετούαι і т. и,

¹⁶) Дуже важним для історії кольонїзації було б піднесене лїнґвістами поміченнє, що в найдавнїйші часи Фіни стикали ся з ґотськими й литовськими народами (десь значить коло Балтийського моря) і aж пізнїйше, по роздїлї на свої головні галузи — західню й східню, стріли ся з Словянами. Ґотські елементи в фінській мові признають ся старшими від Ґотської мови Ульфіли, значить належать до часів перед готською мандрівкою і тоді ґотська й литовська кольонїзація мала-б іти клином ніж фінською й словянською, відрізуючи Словян від моря. Див. цитовану працю Томсена, Доннера Vergleich. Wörterbuch der finnischen Sprache, Aspelin La Rosomonorum gens et le Ruotsi. Одначе сї спостереження треба-б ще докладнїйше й ріжносторонїйше перевірити й освітити, щоб на їх основі уставити кольонїзаційні відносини перед великою міґрацією.

¹⁷) Про катальоґ сей див. низше, в гл.III.

¹⁸) Були проби оперти ся на поміченнях про розширеннє довгоголової раси в найдавнїйших находках, але етноґрафічного критерія з сеї довголовости супроти Фінів так само не можна зробити як і в иньших випадках: Фіни як і Словяне з фізичного погляду мішанцї. Так самоТак само непевні і деякі археольоґічні прикмети в ролї етнографічних критеріїв. Див. статї Европеуса Die Verbreitung der Finnen in älterer Zeit (Verhandl. d. Berlin, anthrop. Ges. 1875), також Ztschr. f. Ethn. 1876 й ин. А. Богданова Антропологическая виставка т. IV I с. 141-2, і Compte rendu du congres à Moscou, I (Quelle est la rасе la plus ancienne de la Russie centrale), Голубовскій Исторія Смоленской земли, Данилевичъ Очеркъ исторіи Полоцкой землї, й ин.

¹⁹) Надеждинъ Опытъ ист. географіи русскаго міра. Барсовъ Географія Начальной лЂтописи с. 74 і далї, 258-9. Голубовскій Исторія Смоленской земли с. 31 і далї. Новїйші автори (Браун, Поґодін, Нїдерле) не посунули сеї справи на перед.

²⁰) Див. працї: Bielenstein Die Grenzen des lettischen Voltsstammes und der liettischen Sprache in der Gegenwart und im XIII Jhrt., 1891. Bezzenberger, Bemerkungen zu dem Werbe von A. Bielenstein (ИзвЂст. петерб. ак., т. IV, 1895). Погодинъ Изъ древнЂйшей исторіи литовскаго племени (ВЂстникъ археол. и исторіи, 1898). Kurschat Die Verbereitnung des litauisch-lettischen Volksstammes (Mittheil. der lit. litter. Ges., XXIV, 1889).

²¹) Вже Надєждін вказував несловянські елєменти на північ від Припети — Опытъ геоґрафіи русскаго міра; за ним пішов Барсовъ Геоґрафія ² с. 74 і далї. Пробували їх потім виріжнити Филевичъ Исторія древней Руси с. 123 і далї, Кочубинскій Територія доисторической Литвы- Журналъ Мин. Нар. Просв. 1897,1. с. 62,78, Погодинъ Изъ исторіи, розд. IX. На жаль якихось певних результатів сї працї не дали (див. рецензїї в Записках т. XVIII і XXI). В кождім разї нема підстави виключати катеґорично з словянської правітчини землї за Припетю (як то часом роблять).