tmp0

Замітне язикове явище-зміна палятальних звуків в двох ріжних напрямах, що зазначила ся безсумнїву ще підчас „індоевропейської спільности”, зістала ся слїдком такої дуже старої росколини, що ще перед рішучим виріжненнєм подїлила ся індоевропейську родини на дві галузи — східню і західню ³). До східньої належали племена арийські (іранські і індийські), тракийсько-албанські (предки теп. вірменського і албанського), славянські й литовські (і може ще які нам незвістні); до ґрупи західньої — грецькі, італїйські, кельтські, ґерманські. Але між обома сими ґрупами не бракувало переходових членів, що переплїтала посередніми звязками сї дві половини індоевропейського світу. Словяно-литовська ґрупа з одного боку стоїть в близьких відносинах до ґрупи арийської, з другого — близько підходить до ґерманської. Як би живі були мови тракийської ґрупи, може б ми побачили, що вони були переходним огнивом між ґрупою словянською, грецькою й іранською — але мови сї вигасли, і в сїм місцї тепер прогалина (такі прогалини взагалї в значній мірі повинні толкувати ся тим, що деякі посереднї огнива попропадали). Але близші звязки словянської мови з іранською на щастє не пропали для нас і свідчать про близшу звязь між словянськими й іранськими племенами, навіть і після мандрівки арийських племен, коли індоевропейська родина почала роспадати ся. З другого боку звязки між ріжними племенами індоевропейської родини свідчать про те, що по мандрівцї полудневої, арийської ґрупи-північні племена жили ще в тїснім сусїдстві. —

Деякі дослїдники навіть приймали істнованнє спільної західньої, европейської мови по відділенню східньої, арийської, себ то іранськоіндийської ґрупи, і противставляли їй сю західню; але повної анальоґїї тут нема. Далї, тому що словянська ґрупа з одного боку близько споріднена з литовською, а з другого певні звязки лучать її з ґерманською, то заступники ґенеальоґічної теорії для словянсько-литовської ґрупи разом з ґерманською приймали певний період спільної мови- се так звана у них північна, або північно-східня ґрупа. Але тепер і сей погляд стратив віру ⁴). За те тїсна звязь Словян з литовською (инакше — балтийською) ґрупою не підлягає сумнїву, і всї лїнґвисти всяких напрямів сходять ся на признанню тісної спільности словянсько-литовської ґрупи — що вона після віддїлення иньших споріднених народів і ґруп становила певну цїлїсть. (Цїлїсть, розумієть ся, тільки релятивну, бо певну діференціацію в тих часах треба припустити навіть в серединї самого Словянства, не тільки між ґрупами словянською й литовською).

Велика язикова близькість словянських і литовських племен наводить на гадку, що спільне житє сїєї ґрупи тягло ся дуже довго. Се легко зрозуміти, вважаючи на кольонїзацийні обставини. Тим часом як міґрації Ґерманцїв на захід, а Іранцїв на схід ослабили їх звязки з Словянами і стичність зісталась тільки на розмірно незначній лїнїї сусїдства,-Словяне з литовськими народами жили в тіснім ґеоґрафічнім сусїдстві дуже довго, аж до початків великої історичної міґрації Словян. Приймають, хоч і гіпотетично, що тільки в серединї останнього тисячолїтя перед Хр. відокремленнє племен словянських від литовських зазначило ся вповнї ⁵). В історичнім матеріалї воно виступає перед нами як факт довершенний в І в. по Хр., коли словянські і литовські племена виступають з осібними йменнями (Венеди і Еісти). Нарештї велика словянська міґрація в III-IV вв. по Хр. розірвала до решти сю словянсько-литовську близкість, а заразом дала останнїй імпульс виріжненню поодиноких словянських народів.

В часах перед повним відокремленнєм від иньших індоевропейських народів і на останку від Литовцїв (сї часи можна-б назвати перед-словянськими або словяно-литовськими) предки Словян зробили дальші кроки в сфері материяльної та духової культури в порівнянню з побутом індоевропейської епохи ⁶). В сї ж часи мусїли вже зарисуватись певні відміни в самім тїлї будущого Словянства, що потім стали початком його діференціації на галузи й народи. Причини мусїли впливати ті самі, що й на розріжненнє серед індо-европейської родини: розширеннє території, збільшене віддаленнє між ріжними частями, мішаннє з чужеродцями, неоднакові поступи матеріальної і духової культури поодиноких частей. Сї всї процеси переходили потім свій дальший розвій в самім Словянстві, коли його одність з литовською ґрупою ослабла і воно відріжнилось від неї в осібну ґрупу. В сїй добі — котру можемо назвати прасловянською — дозрівав процес розріжнення словянської ґрупи, якому велике словянське розселеннє дало змогу тільки розвинути ся у всїй виразности.