tmp0

Серед істориків проба Соболєвского відреставрувати „на солїдних основах“ Поґодїнську теорію не знайшла особливого спочутя. Не тільки українські дослїдники, а й иньші, що близше займали ся історією Поднїпровя в XIII — XV в., писали зі становища противного сїй теорії — Зотовъ \555\ О черниговскихъ князьяхъ по Любецкому синодику и Черниговскомъ княжест†въ татарское время (написано ще в 1884 р., аде видруковано аж у 1898), Владимірскій-Будановъ Населеніе Юго-западной Россіи отъ половины XIII до половины XV в., 1886 (в ч. VII т. I Архива Юго-западной Россіи — праця звернена головно против польських теорій, але виступає, хоч і здержливійше, також і против Поґодїнської), Ляскоронський в названій вище історії Переяславщини; недавно Спіцин в своїх „Историко-археологических разысканіях“ (Ж. Μ. Η. Π. 1909, І) піддав критиці деякі здогади і арґументи за переселеннєм поднїпрянської людности на північний схід — головно пок. Ключевского, що в своїм Курс-ї русской исторіи (I с. 344 і д.) виступив рішучим оборонцем Поґодїнської теорії. Детайлїчний перегляд сього питання і критику арґументів про спустїннє Київщини з історичного становища я дав в своїм Очерку исторіи Кіевской земли, 1891, гл. VI — Кіевская земля отъ монгольскаго нашествія до конца XIV в.; він зістаєть ся й досї найбільш повним переглядом питання з історичного боку, й до деяких другорядних арґументів і детайлїв відсилаю до нього читача і тепер. Загальний погляд на сю справу знайдуть читачі в томі III гл. 2 сеї Історії. Тут же хочу ще сказати кілька слів про теорію сїверянських Великоросів, яка виринула новійшими часами на тлї давнїйшої теорії Поґодїна і Соболєвского і представлена поважними іменами Яґіча і Шахматова.

Сеї гадки, що Сїверяне були Великороси, я не можу трактувати инакше як уступку, яку роблять згадані учені Поґодїнській теорії. Зовсїм виразно видно се у Яґіча: відкидаючи гадку про полянських Великоросів на тій підставі, що тяжко припустити такий великоруський клин на правім боцї серед української кольонїзації (сей довід, видко, по тім вплинув і на Шахматова), він пише: „За Днїпром на широкім просторі до сходу і півночи могла мати свою арену уже иньша, полуднева східня ґрупа племен або діалектів — се признаю я охочо; Сїверяне Найдавнїйшої лїтописи могли й язиково відріжняти ся від осадників правого боку Днїпра“ (Einige Streitfragen с. 30).

Ш. учений як бачимо, не вказує на те ніяких мотивів, тільки припускає можливість такого припущення, а властиво — по просту дїлить спірну територію між прихильниками і противниками Поґодїнської теорії, не даючи арґументів. Шахматов пробував арґументувати: вказував на полїтичну окремішність Сїверян від Полян, на доказ їх етнографічної осібности: „Припустити, що Сїверяне були одноплеменникоми Полян й иньших полуднево-руських племен, не маємо підстави: полїтична історія Чернигова — з одного боку, Переяслава, що став отчиною володимирських князів — з другого, виразно, думаю, свідчить, що Сїверяне й \556\ Поляне ніколи не могли сотворити спільного племінного центра, а пізнїйше — коли Русь розпадала ся на области, утворити одну спільну область“ (Къ вопросу объ образованіи рус. нарЂчій с. 25). Розуміеть ся, се арґумент зовсїм слабкий: полїтична осібність не доводить приналежности до двох етноґрафічних ґруп; найлїпшим доказом той сам Переяслав, що все стремів до полїтичної осібности від Сїверян і для того піддав ся суздальським князям, з котрим все мали свої нограничні рахунки князї чернигівські; його цїль чисто полїтична: відокремити ся полїтично під управою династії далекої, котра не прилучить його як додаток до котрогось з сусїднїх князївств (див, т. II гл. 5). Не сильнїйші й иньші арґументи, наведені автором на поперте теорії сіверянських Великоросів. Я не буду спиняти ся тут на них, бо розбирав їх докладнїйше в статї: Спірні питання староруської етноґрафії (Статьи по славяновЂдЂнію, І). (Пор. також мої замітки, висловлені ак. Яґічу в листї на його запитаннє і подані в його статї Einige Strettfr. с. 30, і в моїй рецензії на сю статю — Записки т. XXVI в. 6).

Ак. Шахматов зачисляв при тім до Сіверян усю лївобічну людність. В новійшій розвідцї своїй про Вятичів (1909) він відступив від сього погляду, а з тим не вважає вже потрібним далї підтримувати і гіпотезу про „середно-руське“ походженнє Сїверян. Думаю, що иньші фільольоґи роспрощавши ся з теорією київськах Великоросів, дуже скоро дадуть спокій і сїверянським, а з тим і скінчить своє істнованнє гіпотеза про те, що східнї части нинїшньої української території були залюднені давнїйше племенами великоросийської ґрупи.