tmp0

Вкінці спинимо ся ще на здогадах Маркварта, що в своїх останнїх працях взагалї присвятив богато уваги Антам і поставив ряд сміливих здогадів і гіпотез, по части вповнї нових, по части висловлених уже давнїйше, не стараючи ся звязати їх в певну цїлість, і часто навіть суперечачи себі. З огляду на інтерес, викликаний його смілими „набігами“ (Streifzüge) в сферу східноєвропейської історії IV — IX вв. я спиню ся трохи над сими його гіпотезами тим більше, що до них приходить ся вертати ся нераз. Як згадано в текстї, Йорданову звістку про розселаннє Антів від Днїстра до Днїпра М. вважає переказом звістки Аблябія, півмітичнаго джерела Косіодора, що могло б бути писана не десь в початках VI в. За Аблябія, думає він, Анти дїйсно сидїли між Днїстром і Днїпром тільки, а пізнїйше, за Прокопія, розширили ся за \549\ Днїпро (Streifzüge с. XXV); вони відповідають Уличам, Тиверцям і Дулїбам — сї писменні назви заступили і витїснили згодом назву Антів (с. 193 — 4). Задумуючи ся над їх розселеннєм, М. готов припускати тепер уже, що на Чорноморю до Дністра і Дунаю Анти розселили ся аж по переходї Ґотів до Мізії, з кінцем VII і в VIII вв. (с. 194). Лїтописну память про боротьбу Дулїбів з Обрами М. прикладає до Антів, тотожність імен наводить його на гадку, що Дулїби (часть хіба) тодї перейшли в середні дунайські краї. Він думає, що переговори Юстінїана з Обрами скінчили ся переселеннєм їх в Дакію, другим разом здаеть ся йому правдоподібним, що Авари переселили наших Дулїбів на средній Дунай, і там сї Дулїби стали завязком чеського королївства (королївство Дулаба у Масуді) (Streifz. с. 123 — 7, Chronologie с. 78). Подібність імен Мезамира і Келаґаста, антських старшин з часів аварского нападу, з Безмером і Гостуном, болгарськими старшинами в звіснім реєстрі болгарських князїв, наводить його на гадку, що Анти в середині VI в. (554 — 558), перед приходом Аварів, панували над Оноґундрами-Болгарами (Chron. 80, Str. 147). Се мало діяти ся вже на нових, дакійських осадах Антів. Що більше. В звісній державі Валїнана у Масуді і королю Маджаку М. бачить тогож Мезамира і його Антів: Маджак се зменьшена, пестлива форма від Мезамира, а Валїнана — се Волиняне, себто побужські Дулїби, пізнїйша назва Антів (Str. 147). Анти виростають таким чином на світову силу, грають ролю якогось полїтичного ферменту. Їх князї панують под Болгарами, вони дають початок пізнїйшій Чехії; їх держава в пізнїйшій арабській традиції зістаєть ся центральним полїтичним вузлом, що звязує під своїм панованнєм всї словянські племена. Дуже се все привабне, але спираєть ся на тонкій стеблинї — Менандровій традиції про Мезамира. А Мезамир зовсїм не надаєть ся на ту ролю, яку призначує йому Маркварт. В 2 вид. своєї Історії я взяв під аналїз се Менандрове оповіданнє про Мезамира — читач знайде його без особливих змін на с. 368 сього видання. Мезамир зовсїм не могутний володар, а просто впливовий, здібний чоловік, з якоїсь родової династії. Могутні володарі не їздять в посольстві. На ролю болгарського зверхника, анї тим меньше — короля словянських народів він не надаєть ся рімузю. А з тим привабні фантазії Маркварта розлїтають ся як дим.

5. Лїтература східно-словянського розселення.

Підставовою працею для історії східно-словянського розселення в добі „Повісти временних лїт“ зістаєть ся й по нинїшнїй час книга Н. Барсова (пок. професора варшав. университета) Очерки русской исторической географіи, вид. 2, 1885. Він опирав ся передо всїм на дуже старанній і дотепній аналїзї звісток лїтописних, а при тім велику вагу клав на вказівки ґеоґрафічні й хороґрафічні — назви рік і осад, але переступав \550\ в тім часом межу і хапав ся за дуже далекі й припадкові подобозвучности. Се до певної міри діскредитувало сей метод, так що з пізнїйших дослїдників лише декотрі звертали ся до нього. Зручно й широко ужив сього хоро- і топоґрафічного метода Корсаковъ в цїнній моноґрафії Меря и Ростовское княженіе, 1872; дуже сильно підносив його цїнність Филевичъ в своїй Исторії Древней Руси, т. I (одинокий), 1896, і реферат: О разработкЂ географической номенклатуры (Труды X съЂзда І, і діскусія ibid. Ш с. 89), але саме переведеннє сього методу у нього ледви аби могло кого небудь одушевити. Деякі справедливі остороги в статї Соболевского Названія населенныхъ мЂстъ и ихъ значеніе для русской исторической этнографіи (Ж. Старина, 1893).