tmp0

¹²) В пізнїйших компіляціях маємо таку подробицю: ,,бЂ роженіе Володимеру в БудутинЂ вЂси, тамо бо въ гнЂвЂ отслала ея (Малушу Ольга, село бо бяше ея тамо и умираючи даде єго святЂй БогородицЂ“ (Никон. І с. 35); ся остання подробиця — про запись того села св. Богородицї дає певну авторитетність сїй звістцї, а вона, як бачимо, представляє Малушу властителькою села. Брат її Добриня лишив глубокий слїд в народнїй традиції, ставши одним з виднїйших „богатирів“ Володимирового циклю в великоруськім билиннім епосї. Але його імя обросло найріжнїйшими казковими і лєґендарними мотивами, і майже нїщо не говорить нам про його фактичну дїяльність (хіба роля Володимирового свата, переказана зрештою в лїтописній лєґендї про одруженнє Володимира з Рогнїдою, але й сей мотив дійшов в дуже ослабленій формі). Лишила ся тільки загальна характеристика його, як чоловіка двірського, вихованого, аристократа з високого роду. (Лїтературу див. на с. 436 і низше).

¹³) Лев Диякон VI. 2 і далї.

¹⁴) Іпат. с. 42-8.

¹⁵) Лев VI. 8 і далї, Кедрен с. 372 і 388 і далї.

¹⁶) Так згадану у Скілїци(П. 401) Кωνστάντεια Васїлєвский уважав Константіолею коло теперішнього Білграда — Ж. М. Н. П. 1876, VI. 434.

¹⁷) Про Печенїгів говорить тільки Скілїца; пізнїйшу ворожнечу їх до Святослава він поясняє тим, що вони гнївали ся за його згоду з Греками (с. 413). Число Святославового війська у нього зовсїм неможливе — до 308 тисяч. Лев рахує у Святослава 30 тис., у Склїра 10 тисяч.

¹⁸) Лев VI. 11 і далї, Скілїца-Кедрен с. 384 і далї.

¹⁹) Лев VII 9.

²⁰) Лев VIII. 1 і далї, Скілїца-Кедрен с. 392 і далї.

²¹) 971 р. припадала вона на 14 цвітня.

²²) Лев IX. 1 і далї, Скілїца-Кедрен с. 397 і далї.

²³) У Кедрена с. 412.

²⁴) Білобережем звали ся Днїпрові береги починаючи від устя аж гень вище порогів, див. Архивъ Юго-Запад. Россіи V. І с. 127, VII. І с. 86, VII. II с. 11, Лясота — в Мемуарах Южн. Руси I с. 162, Воскрес. л. I с. 241. Білобереже, де зимував Святослав — се усте Днїпра, пор. умову Ігоря з Греками „да не имЂють Русь власти зимовати въ устьи Днепра, БЂлобережа, ни у св. ЕлеуфЂрья“ (острів св. Евтерія -о.Березань, як звичайно думають).

²⁵) Гиляровъ с. 319, Львовська лїт. с. 61, Стрийковский І. с. 123,ще у Шахматова с.132.

IX. Закінченнє будови Руської держави; часи Володимира Великого

Святославичі:

ЛЇТОПИСНА ТРАДИЦІЯ ПРО ВІЙНУ ЯРОПОЛКА І ОЛЕГА, ЇЇ ПРИЧИНИ, СТАНОВИЩЕ ВОЛОДИМИРА І ЛЄҐЕНДА ПРО РОГНЇДЬ, ВІЙНА З ПОЛОЦКОМ, КОНФЛЇКТ З ЯРОПОЛКОМ, ЛЇТОПИСНЕ ОПОВІДАННЄ ПРО ПОХІД ВОЛОДИМИРА НА ЯРОПОЛКА, ОПОВІДАННЄ ЯКИМІВСЬКОЇ ЛЇТОПИСИ І НОВІЙШІ ПРОБИ ОСВІТЛЕННЯ СЕЇ ВІЙНИ

Сїмолїтня (як я рахую) перерва між смертю Святослава і Володимировим князюваннєм в Київі зайнята в лїтописи самою боротьбою синів Святослава ¹). Боярські правительства, що правили іменем малих князїв, пильнували, зовсїм природно, кожде своєї волости; полїтична система руських земель стратила почутє своєї одности й розпала ся фактично на ґрупу самостійних волостей, поки з поміж Святославичів не виступила наперед найбільш енерґічна і здібна індівідуальність та взяла ся до скріплення ослабленої державної системи.

Ярополк, як старший, як князь київський, був в першій лїнїї покликаний до сієї ролї. Правдоподібно, він і мав до неї охоту; принаймнї так складають ся лїтописні відомости. Але він не показав потрібних до того здібностей і його збив з позиції молодший брат.

Лїтопись оповідає, що насамперед вийшла війна у Ярополка з його сусїдом Олегом. Лїтописець, очевидно — за голосом традиції, причиною сього уважає Свенельда, одного з видатнїйших київських бояр: в умові 971 р. Святослава він названий разом з князем, чи то як його відпоручник, чи як найважнїйша по нїм особа, і при Ярополцї він мабуть стояв на чолї правлїння. Лїтопись оповідає се так: Лют, син Свенельда, на ловах заїхав на територію другого Святославича Олега, деревлянського князя; той надїхав на се, бо теж бавив ся тодї ловами, і довідавши ся, що се син Свенельда, вбив його; лїтопись не поясняє — чи була се якась ворожнеча до Свенельда, чи тільки кара за переступленнє границї. Щоб помститись, Свенедьд намовив Ярополка до війни з Олегом, зманивши його переспективою прилучення Деревської волости. Ярополк дїйсно пішов війною на Олега; в битві під Вручим (Овручом) військо Олега розбито й сам він загинув серед утїкачки: зіпхнули його з греблї й забили конї й люде, падаючи в рів. Ярополк мав гірко дорікати Свенельдови за такий результат війни, але таки взяв собі Олегову волость. Володимир, прочувши про се, втїк за море, і Ярополк посадовив своїх посадників і в новгородських волостях, „и бЂ володЂя единъ в Руси“ ²).