tmp0

Розумієть ся, укладчики лїтописи мали лїпші відомости про походи Володимира й Святослава, нїж з кінця IX в. Про походи другої половини Х в. могла бути розмірно свіжа память в другій половинї XI в., коли укладала ся Повість. Дїйсно, походи Святослава напр. потверджують ся иньшими джерелами досить докладно (крім подробиць, розумієть ся); але вже всї походи Ігоря звязані з ріжними лєґендами і на стільки й переховали ся в памяти, на скільки були звязані з якоюсь лєґендою. Походи-ж Олега, виключивши його звістний похід на Візантию, не мають навіть і лєґендарної закраски, а виглядають всї на комбінацію автора. В кождім разї, навіть припускаючи тут якісь перекази, традиції, все-ж таки завоюваннє цїлої Сїверщини (найбільшої з етноґрафічних територій!), завзятих в своїй свободолюбности Деревлян і ще Радимичів в три походи, розумієть ся, лишить ся повним абсурдом. Не краще виглядає похід Олега з Новгорода на Київ, де він без спротивлення опановує міста на дорозї, скидає своїх бояр узурпаторів з київського стола, а на Новгородцїв, що по словам лїтописи „суть отъ рода варяжьска, преже бо бЂша СловЂни“, зараз накладає дань — „Варягом даяти“. Коли зважити ще й недорічність історії з Аскольдом і Диром і їх убитєм, і той цїкавий факт, що в хронольоґічній таблицї, на иньшім місцї Повісти, зовсїм іґноруєть ся й Рурик, і князївство Олега в Новгородї, а рахунок іде „отъ пЂрваго лЂта Олгова (до сього дописано потім: „понелЂже сЂде в КиєвЂ“, щоб погодити з лїтописною теорією)-то мусимо усунути з сфери фактів цїлий той Олегів похід з Новгорода на Київ, як — дуже сумнївну вигадку ²).

Відкидаючи з огляду на се, як непевну комбінацію пізнїйшого книжника, лїтописну традицію про зґрупованнє земель Руської держави, попробуємо порадити собі иньшими способами. Передовсїм ми мусимо виходити з вище поставленого виводу, що ті здобутки Київської держави, про які нема мови в 2-ій пол. Х в., мусїли, по всякій правдоподібности, бути зроблені перед серединою сього столїтя — коли якісь спеціальні міркування такому припущенню не противлять ся. Що вже тодї Руська держава була велика, зложена з великого числа ріжним способом звязаних з Київом країв і племен, на се вказує й дуже мале число пізнїйших територіальних здобутків, і велике число підручних князїв за часів Ігоря, і нарештї деякі безпосереднї, зовсїм певні вказівки.

Способи, якими поодинокі землї чи племена могли бути, тодї звязані з Київом, були ріжні — мушу се особливо піднести. Ми можемо більш меньш, бодай приблизно, здавати собі справу з того, які землї входили в круг полїтичного впливу Київа скажім-на початку Х в., але рідко де зможемо докладнїйше означити, в яких саме відносинах, в якій степени залежности стояла та чи иньша земля до Київа. А в тих відносинах могли бути найріжнїйші відміни. Ми стрічаємо напр. племена, про котрі сама Повість додає, що вони були тільки „толковинами“ київського князя, се-б то добровільно чи не добровільно — наслїдком „примучування“, підпали його полїтичному впливу, посилали з київським князем в похід свої полки, але, очевидно, не давали йому дани, анї не мали иньших зобовязань супроти нього, чи якихось ограничень своєї управи. Иньший нарід наслїдком „при-мучувань“ обовязувавсь платити дань, але при тім заховував своїх князїв і внутрішню управу в цїлости, ненарушену. Деревляне нпр., примушені здавна (по Повісти — за Олега) платити дань київському князеви, заховують до середини Х в. своїх власних князїв, що, очевидно, правлять ними по давньому („наши князи добри суть“, кажуть про них Деревляне, противставляючи київським здирщикам), а роля київського князя обмежалась періодичними походами туди за данею („полюдиє“). Знов иньше племя чи земля могла дістати осібного князя з руки київського великого князя, але такий князь правив своєю землею зовсїм самостійно, обовязаний тільки помочию або що найбільше — даниною київському князю. Нарештї (і се вже найвища степень залежности) київський князь замість князя міг послати своїх „мужів“ в ролї намістників — „посадників“ і задержати управу безпосередно в своїх руках.