tmp0

Добра то опіка, що триває тридцять лїт, коли Ігор давно мусїв бути повнолїтнїм! Текст умови з Візантиєю рішучо противить ся сьому обясненню, бо Олег в нїй зовсїм не згадує нїчого про того нїби правного князя — Ігоря: „мы... иже послани оть Олга великаго князя рускаго и ота всЂхъ иже суть подъ рукою его, свЂтлыхъ и великихъ князь и его великихъ бояръ“. Очевидно Олег не був анї опікуном, анї воєводою Ігоря, але таким самим князем, як і Ігор, його попередником на київськім столї. Які династичні відносини були між ними, ми того не знаємо, так само як і автор Повісти. Мабуть тільки не був він батьком Ігоря, бо в такім разї наші книжники не зробили-б з Олега Ігоревого воєводи, для уратовання династичного принціпу. Щось мусїло бути таке, що не позволяло пристїбнути Олега до пізнїйшої династії — і звідти ті штучні пояснення його ролї правителя ¹⁴).

Не меньш підозріла справа Аскольда й Дира. Я насамперед мушу нагадати верзію, що Аскольд і Дир були потомки Кия: вона, очевидно, давнїйша від того що маємо не тільки в ширшій „Повісти“, але і в коротшій (новгородській) її редакції. Коротша редакція, в дусї тої династичної ідеї, яка звучить в промові Олега (чи Ігоря) до Аскольда і Дира, уже представляє Аскольда і Дира Варягами-приходнями: „нарекоста ся князема“, самовільно і самозванно. Ширша Повість розвиває се далї: Аскольд і Дир не просто якісь Варяги, а люде Рюрикові, „не племени єго, но боярина“, з дружини Рюрика — Ігоря. Виходить все таки нескладно і тепер: Аскольд і Дир, відпросивши ся від свого „князя“, ідуть на Царгород, але по дорозї займають Київ, що зовсїм нїколи не належав їх князеви, і за се гинуть як узурпатори — яка льоґіка в тім узурпаторстві? Володимир, убиваючи Рогволода, теж Варяга по Повісти, не відкликуєть ся до своїх династичних прав, і се зовсїм натурально, бо династичної ідеї княжої в її пізнїйшій формі, в якій знали її лїтописцї другої половини XI в., як виключне право Володимировой династиї на князюваннє в землях Руської держави, в Х в. ще не могло бути. Недорічність відчули пізнїйші компілятори і вставили поясненнє, що Олег післав Аскольда і Дира з дарунками до Царгороду, але ті не виконали своєї місії, лишились у Київі, і Олег розсердив ся за се спроневіреннє і постановив помститись ¹⁵). Обясненнє се, розумієть ся, нїчого не варто, та цїкаво тим, що показує почутє недоладности в оповіданню Повісти. Так само неймовірне й згадане вже її оповіданнє, як Аскольд і Дир зайняли Київ: „поидоста по Дънепру, идучи мимо, и узрЂста на горЂ городокъ и въспрошаста, ркуще: чий се городъ? Они же (Кияне) рекоша: была суть три братья, Кий, Щекъ, Хоривъ, иже сдЂлаша градокъ сь, и изгибоша, а мы сЂдимъ, роды ихъ, и платимы дань Козарамъ. Аскольдъ же и Диръ остаста въ городЂ семъ, и многы Варягы съвокуписта, и начаста владЂти Польскою землею“. В коротшій (новгородській) верзії Повісти нема нїчого про те, як Аскольд і Дир зявили ся в Київі — се, очевидно нова і дуже нещаслива в своїй ідилїчности комбінація.

І ще дрібна, але характеристична подробиця: Аскольда і Дира убивають разом „злодЂи Игореви“ і несуть їх ховати „на гору“, але могили їх показують ся гень гень в ріжних місцях: „погребоша Асколда на горЂ, єже ся нинЂ Угорьскоє наричеть, идже єсть двор Олминъ, на той могилЂ постави Олма церковь святаго Николы“, — отже на теперішнїм Печерську, на Днїпровім березї, гень низше київської пристани, що була на устю Почайни. А „Дирева могыла за святою Ириною“, отже десь коло теперішньої Софійської катедри, добрих півмилї від Угорського. Очевидно, Аскольда і Дира не вбили разом, взагалї — вони не вмерли разом, а з тим і традиційне оповіданнє про їх смерть тратить ґрунт ¹⁶).

Тай само по собі взявши, се князюваннє в Київі двох князїв разом, що по словам традиції, не були анї братами, анї батько з сином, дуже неправдоподібне.

Аскольда поховано на Угорськім. Очевидно — він жив в тім княжім дворі, що стояв там: тут жив і був похований потім і Володимир Вел. (память, що Аскольд жив тут, привела автора до тієї подробицї, що Олег приїхав під Угорське з своїми човнами). Се промовляє за тим, що Аскодьд був дїйсно князь київський. Факт, що на його могилї поставили потім церкву, веде нас до походу 860 p. i епізоду про охрещеннє частини Руси по тім походї, при умові: дуже ймовірно, що Аскольд був той князь, що ходив 860 р. на Візантию і потім при згодї з Візантиєю прийняв християнство. Тим зовсїм природно обясняють ся факти, що Повість звязала похід 860 р. з його іменем, і що на могилї Аскольда поставлено церкву.