tmp0

Над сим сушили голову поколїння за поколїннями істориків, і завзята боротьба велася від середини XVIII віку, а хоч новійшими часами (яких тридцять лїт) полєміка притихла, то два противні погляди все стоять проти себе. На сїм місцї ми не будемо ширше входити в історію сього питання ¹³), вкажемо тільки головнї моменти.

Довгий час самий факт приходу до Київа заморської династії, закликаної до Новгороду, не викликав непевностей, і застановляли ся тільки над тим, хто були ті Варяги і як розуміти факт закликання варязької династії. Проти т. зв. норманїстів, що в Варягах бачили Скандинавів, виступали иньші з теоріями західно-словянської, литовської й иньшої дружини і династії, що мовляв були закликані на Русь і положили початок Руській державі й династії. Але серед сеї полєміки виявила ся з часом хиткість самої лїтописної традиції, виказав себе її штучний характер, ріжні суперечности й хиби в нїй, в результатї вона здіскредитовалась, й історики стали пробувати обійти ся без неї в реконструкції початків Руської держави.

Справдї, хронольоґія лїтописи (початок Руської держави в серединї IX в.) показалась зовсїм хибною; Руська державна орґанїзація мусїла завязатись далеко ранїйше, бо вже на початку IX в. звістні заморські напади Руси і їх князїв на Чорнім морі, а грецький ритор з першої половини IX в. говорить про Русь як про нарід звістний своїми нелюдськими нападами (Житиє Георгія Амастридського); тодіж знали добре словянську Русь і на далекім сходї (ібн-Хордадбег). Такі ж сумніви викликає лїтописна теорія, що імя Руси було принесене з півночи варязькою дружиною. В самій Повісти з під редакторської руки, яка силкуєть ся скрізь одностайно і можливо категорично перевести погляд, що імя Руси було принесене покликаною варязькою дружиною, зовсїм замітно видобуваєть ся погляд першого укладчика (чи укладчиків) лїтописи, що говорив про прихід на Русь Варягів, а не Руси, бо руське імя вважав традицією київською і прихід варязьких дружин до Київа вважав тим моментом, коли до них пристало руське імя ¹⁴). Історикови ж приходить ся рахуватись з одного боку з тим фактом, що норманської Руси в скандинавських сторонах таки не вдало ся відшукати і через те прийнятий норманїстами вивід руського імени Варягів через їх фінське прозвище робить ся з великими натяганнями ¹⁵). З другого боку він мусить мати на увазї, що імя Руси в наших тубильних джерелах все привязуєть ся спеціально до Полянської землї, і се виразно показує, що се імя належить не півночи, а полудню, було місцевим в Київщинї ¹⁶). Нарештї важне і argumentum a silentio: північні саґи, що так богато знають про своїх земляків, які ходили на Русь, нїчим не натякають на скандинавський рід руської династиї, для них вона чужа, і Русь — чужий край; рівнож нїчого не говорять про варязький початок Руси иньші руські джерела, поза Повістю.

З другого боку одначе стоять далї перед дослїдниками ті факти, на яких оперла ся варязька теорія київських лїтописцїв, і підперті їх авторитетом, категоричним тоном їх оповідання, всею пізнїйшою історичною традицією, що оперла ся на їх виводах — вони не перестають впливати на напрям історичної мисли... Лїтописна теорія стала занадто привичною розвязкою проблеми початків Руської держави, занадто глубоко війшла в оборот наукової мисли і домашньої і західно-европейської, а ненаукові славянофільскі наскоки на норманїзм як на доктріну „непатріотичну“ призвичаїли наукові круги, особливо західнї, дивити ся на антінорманїзм як певний симптом ненаукового мишлення. Се безсумнїву в дуже сильній мірі паралїзує наукову мисль і затримує її на утертих стежках традиції. Варязька теорія лежить все ще завали-дорогою на шляху дослїду початків полїтичного житя східного словянства — камінем соблазна, котрий історична наука так само вагаєть ся положити в цїлости основою історії Руської держави, як і перескочити через нього — боячи ся завадити о нього, як билинний Васька Буслаєвич. Особливо же в останнїх часах, по десятилїтях скептичнїйшого настрою, стало помітне знова збільшене поважаннє для лїтописної традиції (під впливами головно фільольоґічних дослїдів) і в звязку з тим нерішуче становище історичних дослїдів перед загадкою варязтва, не здатного анї на те щоб покласти його во главу угла, анї охочого уступити своє місце реконструкціям без нього. Тим часом така реконструкція неминуча.