tmp0

ми було не багато); тутже перепалене каміннє від огнища, камінні знарядя й останки глиняної посуди, лихо, з руки вилїпленої і слабо випаленої (печера коло Кирилївського монастиря). В сусідстві тієї печери, коло Кирилївської улицї, в верхніх верствах землї, над вище згаданими останками палеолїтичного житя, теж знайшли ся слїди неолїтичних осад-давнійших, з більш примітивною культурою, й новійших. Тут люде жили на поверхні землї, у влоговинах чи викопаних в землї домівках: в них знаходили ся теж огнища, останки їжі, знарядє кремінне, костяне, багато приборів з рогу оленячого або лосячого; тут же знайшли ся досить добре зроблені печи й гончарські горни для випалювання посуди. Ріжна давність, ріжний степень культури сих осад дає себе найвиразнїйше знати на гончарських виробах; на старших осадах (в глубоко викопаних в землї домівках) стрічаємо глиняну посуду дуже примітивно вироблену і дуже лихо орнаментовану, тим часом як в иньших бачимо виріб далеко кращий, краще орнаментований, є початки мальовання посуди, а в найновійших стрічають ся уже зроблені дуже добре, майже як теракотові, росписані начиння, що належать до тої пізно-неолїтичної (т. зв. передмікенської) культури, про яку будемо говорити низше. Поруч з поступом в техніці бачимо зміни і в самім побутї: зміняють- ся останки їжі, маси черепашок старших осад дають місце кісткам рибячим, звірячим і пташиним, полїпшаєть ся урядженнє домівок, і т. д. ³).

Взагалї береги середнього Днїпра, можна сказати, вкриті останками неолїтичної епохи — стоянками й робітнями, що в сумі виказують істнованнє досить значної людности в ті часи: на просторони яких пятьдесяти верст між Київом і Трипіллєм їх було помічено по обох боках Днїпра кільканадцять (тут сї спостереження можна було легко робити, бо вітер, розмітаючи піскові кучугури, відкриває сї правікові останки людського житя). Такіж печері, викопані в верствах глини, які ми бачимо під Київом, ідуть далї Днїпровим побережем; між Вишгородом і Терехтемировим в надднїпрянських кручах звісно звиш 50 таких печер, хоч вони досить легко заникають — нищать ся, засувають ся землею ⁴). Як особливо богату останками назву околицею с. Вишеньок під Київом, незвичайно богату кремінним знарядєм дуже тонкої і делїкатної роботи. Трохи низше Днїпром, в порічю рр.Стугни і Красної в околицї Трипілля викрито слїди множества осад сеї передмікенської культури (по місцю нахідок названої трипільською). Люди жили тут в хатах, углублених в землю, а зверху надбудованих з дерева, вилїпленого глиною; зроблені проби реконструкції такої доміки представляють її в видї неглубокого заглублення в землї од 3 до 5 метрів в довжину і ширину, з глубшою ямою в центрі, де містить ся огнище; стіни робили ся з частокола або плетня і облїплювали ся глиною змішаною з половою або висівками. Центральна яма, в сусідстві огнища буває завалена останками їжі — особливо кістками звірят (оленя, кози, свині, корови, вівці, коня), рибячями кістками і. лускою, черепашками, перемішаними з попілом, черепками з розбитої посуди, і знарядєм камінним, роговим і кістяним. Останки попілу стрічали ся также і по за домівкою, на дворі. Відмінний від сих хат тип дають т. зв. точки, що в Трипільській околиці стрічають ся поруч них. В них нема слїдів таких богатих останків, за то маса глиняної посуди, цілої або побитої, часом з слїдами попілу і недопалених людських костей. Підлога в них з паленої глини, без центральної ями; стїни були також лїплені з глини. Висловлена була гадка, що сей другий тип то гробовища мешканців передмікенських осель. Але докладно відмежувати сї два роди будови, що стрічають то поруч себе, то тільки одні в даній місцевости, не завсїди можливо, і спеціально похоронне призначіннє тих глиняних „точків” також вимагає ще вияснення ⁵).