tmp0

¹²) Див. у Гаркаві Сказанія мусульманскихъ писателей с. 92 і 220, лист. Йосифа — Евр. библ. с. 161. 5) Масуді — у Гаркаві с. 130.

¹³) Масуді — у Гаркаві с. 130.

¹⁴) У Гаркави Сказанія с. 129 — 130 і 220, пор. катальоґ єпархій де-Боора, де виступає епіскоп ό 'Αστήλ — правдоподібно Ітиль.

¹⁵) У Гаркави op. c. с. 181, Каган Йосиф — Евр. биб. с. 160-1. Аналїз звісток у Маркварта с. 337 — 341.

¹⁶) Ібн-ель-Асір у Григорьева с. 58.

¹⁷) Константин Порфир. De admin. imp. с. 37, Константин тільки хибно толкує сей факт, що то Хозари навмисно, в спілцї з Узами, прогнали Печенїгів в Европу.

¹⁸) De adm. 10-12.

¹⁹) Таку гадку висловив Успенский, переносячи заразом сей епізод 1-ої полов. IX на початок Х в. (Византійскія владЂнія на сЂверномь берегу Чернаго моря въ IX и Х вв., Кіевская Старина 1889, V). Хоч оброблена ним дуже делїкатно, ся гадка лишаєть ся все таки лише гіпотезою супроти категоричних свідоцтв Константина, що до фактичної вірности незбитих. Полєміка Успенского з Васїлєвским в сій справі в Ж. М. Н. П. і К. С. 1889. Див. іще Даманского Житіє св. Кирилла — Ж. М. Н. П. 1903, VI с. 353-4.

²⁰) Пор. арабську звістку (IX в.): „Кажуть, що давнїйшими часами Хозари, боячи ся Мадярів та иньших сусїднїх народів, копали рови на оборону“ (ИзвЂстія ибн-Даста с. 27).

²¹) Як місце Саркела вказують на городище на лївім боцї Дону, на грунтах с. Цимлянської, де розкопки показали слїди мурів з цегли, фраґменти візантийських кольон (може церкви), хрести і монети візантийські і руські. Див. В. Сизовъ Раскопки близь Цимлянской ст. на Дону, Труды VI съЂзда т. IV; Поповъ ГдЂ была хозарская крЂпость Саркелъ — Труди IX археол. зїзда т.І і тамже т. II с. 102-діскусія; ЗвЂревъ Матеріалы по археол. Дона (Памят. кн. Воронеж. губ. 1894). Ласкинъ Сочиненія Константина Багрянороднаго с. 223 і далї. Вестберґ op. c. розд. 4 і Маркварт гл. І (инакші гадки).

²²) De adm. 39.

МАНДРІВКА УГРІВ, ЇХ ПОБУТ НА ЧОРНОМОРЇ, НАПАДИ НА СЛОВЯН.

Я вже згадав, що в листї кагана Йосифа північна границя Хозарської держави протягаєть ся до Угрів; звістка ся в кождім разї правдоподібна, і може не без впливу хозарського натиску західня частина угорського народу, віддїлившись, пустила ся на захід, під іменем Угрів-Мадярів. Тепер знаємо зовсїм певно, що в Уграх, або Мадярах, як вони себе звуть, маємо нарід фінського кореня, найбільше зближений до теперішнїх зауральських Воґулів і Остяків (західнї сусїди — Зиряне й Вотяки досї звуть сї народи Jögra) ¹). Але як показує мова, сей фінський елємент підпав значним впливам турецьких елєментів, що могло стати ся чи то через зносини або мішаннє, чи то через завойованнє. Константин Порфирородний оповідає про хозарську зверхність над Уграми й прилученнє до них певної части Хозар; могло бути й більше таких фактів примішування до угорської орди елєментів турецьких або пановання над нею Турків ¹).

Нема нїяких певних відомостей про те, коли відлучились Мадяри від своїх земляків і пустили ся в мандрівку на захід ²). Константин Порфирородний ³) — одиноке більш певне джерело про угорську міґрацію оповідає, що „Турки“ (як він зве Мадяр) за давнїх часів сидїли коло Хозар, під їх зверхністю той край звав ся Лебедією, по імени головного угорського „воєводи“ βοεβόδου ), і був на ріцї Χιδμάς инакше Χιγγουλούς . Під натиском Печенїгів Угри розбились на дві частини: одна зісталась на сходї (у Константина — коло Персії), друга перейшла в край Ателькузу і звідти потім еміґрувала на середнїй Дунай. Але при тім виходить, що Угри сиділи коло Хозар тільки три роки; Печенїги прийшли в Европу при кінцї IX в., а вже 893 р. Угри емігрували на середнїй Дунай. Таким чином сей цїлий перехід Угрів через чорноморські степи виходить у Константина незвичайно швидким, щось подібно як у Аварів. Се само по собі досить сумнївне і будило ріжні підозріння що до своєї достовірности. Тепер же не може вже бути ніякої непевности в нїм, що угорська мандрівка з над — Уралу над Дунай в дїйсности розтягнула ся на довгий час, що найменьше яке столїтє. Против пізнїйшої звістки Константина маємо сучасні арабські відомости. Ряд арабських письменників переказують нам звістки про Угрів з часів їх мандрівки, і йдуть сї звістки, очевидно, з джерела середини IX в., або другої чверти його; Угри тодї сиділи в чорноморських або прикавказьких степах і були звісні як воєвнича, розбійнича орда, що сильно докучала своїм сусїдам ⁵). З огляду на се мандрівку Угрів з-за Волги приходить ся посунути назад против Константинової дати дуже значно, принаймнї на початки IX в. З тим набирають вірогідности й ріжні звістки про Угрів на західнїх границях в другій половинї IX в. Очевидно, Константин в своїм оповіданню збив до купи факти з довшого часу ⁶).