tmp0

Оповіданнє-ж Константина завдає такі трудности, що більше затемнює справу, нїж прояснює. Він каже, що полудневі Хорвати й Серби вийшли з Білої Хорватії та Білої Сербії, й уміщує сї білі краї між Баварією й Угорщиною, в сусїдстві Нїмеччини ¹⁸). Дуже правдоподібно, що в сїм означенню Константин виходив із відомостей про полабських Сербів, хибно прийнявши їх за однопременників полудневих Сербів. Що до Хорватів, то нам відомо з иньших джерел Хорватське племя, що сидїло десь між Лабою й Одрою ¹⁹). Виходячи з звістки про руських Хорватів (властиво — здогадів про їх осади) і з звістки Константина, що на Білих Хорватів нападають Печенїги, припускають звичайно Білу Хорватію, що тягнула ся по карпатському підгірю від басейна Лаби над верхнїй Днїстер (або як приймають иньші-на полудневім згірю Карпатів), в теп. північній Угорщинї. Та з того виходить таке диво, що на сїм просторі сиділи поруч себе три одноіменні народи, які належали до трьох осібних ґруп — чеської, польської та руської, а взявши сюди ще тих полудневих еміґрантів, будемо мати якийсь містичний хорватський мікрокосм, до котого входили народи всяких можливих словянських галузей ²⁰).

В дїйсности означеннє північної, Білої Хорватії у Константина (і не у нього одного) могло опирати ся просто на созвучности імени Карпатів ²¹). Коли-ж припускати, що в основі сього означення лежить якась реальна звязь з іменем Хорватів, то можлива двояка гадка. Або в Х в. в прикарпатських краях „Хорватія“ була ґеоґрафічною назвою, як память по колишнїх (полудневих) Хорватах, що тут сидїли перед своєю міґрацією на полудень, і тодї Хорватами пізнїйше звались у їх сусїдів ріжноплеменні народи, які сидїли на сїй території, — як назва кельтських Боїв перейшла на Нїмцїв Боюваріїв і Чехів — Богемів, а назва Скитії переходила на її пізнїйших осадників, — отже ся назва не мала-б нїякого етноґрафічного значіння ²²), — або Константин в своїй історії про хорватську міґрацію виходив із факту, що в прикарпатських краях за його часи жили якісь Хорвати. Що до першого здогаду, то трудність лежить в тім, що цїла Константинова історія про міґрацію Хорватів з прикарпатських країв дуже не певна; як я вже згадував, в сучасній науцї вона має все менш віри, дуже трудно класти її в основу яких небудь виводів, а з тим дуже тяжко і припускати, що прикарпатські краї мали загальну назву Хорватії. Що до другої гадки, то тут зараз повстає питаннє — які-ж Хорвати звістні нам напевно в тих краях ? Знаємо з иньших джерел тільки Хорватів між Лабою й Одрою, і властиво звістки Константина про Білу Хорватію і всякі иньші досї вигребані ²³), всї можуть бути приложені до сїєї західньої Хорватії, а про якусь східню Хорватію нїщо не говорить. Вказівку на східнє положеннє Хорватії бачили в згадцї Константина, що на Хорватію нападають Печенїги; але Печенїги, згадані у Константина, могли навідуватись і до західнїх Хорватів, непокоячи сусїднїх Угрів,-тут не було б нїчого неможливого (пор. напади Печенїгів і Половцїв на Угорщину в XI в.). Друга подробиця в оповіданню Константина, що мовляв вказує на східнї Карпати — се згадане у нього „місце зване Βοΐκι“, на пограничу Білих Сербів: в нїм довго бачили, і до нинї частенько бачать наших Бойків ²⁴). Але дуже мало імовірности в сїм: за далеко се для Сербів на схід, тай не видно, щоб імя Бойків коли мало такий розголос ²⁵).

Зістаєть ся отже для тої карпатської Хорватії тільки наша лїтопись. Але вона так мало і недокладно знає про західнї наші краї, а її згадки про Хорватів такі голі, що тільки комбінуючи їх з Константином і можна було викомбіновати руську поднїстрянську Хорватію. Виходить зовсїм безнадїйній круг, і тому я вважаю, се питаннєм відкритим: сумнївна річ, чи було українське племя зване Хорватами і не знати, де воно сидїло ²⁶). Разом з тим зістаєть ся питаннєм-як далеко на захід ішли границї Дулїбів і яке племінне імя мали українські осадники карпатського згіря ²⁷).

Примітки

¹) Іпат. с. 6, 7.

²) Такий погляд ще недавно обороняв Шахматов в цитованій статї (Къ вопросу объ образ. рус. нар. с. 19); я спинив ся на нїм близше в своїй статї: Спірні питання староруської етноґрафії.

³) В такім значінню доповняли фразу про Бужан і деякі пізнїйші переписувачі — див. нпр. лїтописець Перяслава Суздальського або Тверську лїтоп.

⁴) Первольф Slavische Völkernamen, Archiv VIII с. 10. Див. ще замітку M. Соколова в Трудах Саратов, уч. ком. XXIV (1908).

⁵) Сю гадку висловив Барсов2 с. 101, против неї Андріашев op. c. 7.

⁶) Се не одинокий випадок, де Повість замість від міста виводить назву людности від ріки-такий же вивід Полочан від р. Полоти.

⁷) Іпат. с. 140.

⁸) Hist. Polonica 1. І (вид. Пшездзєцкого с. 22). На устю Гучви в Буг є справдї городище, що від часів ходаковського й уважаєть ся місцем Волиня.

⁹) Варіянти: Вальмана або Валяна, Валїамана, Валінбаба, Влйнбаба.