tmp0

¹⁶) Chronique de Michel le Syrien, editée par Chabot, II c. 361. Михайло Сирин, патріарх антіохийський з XII в., в своїй хронїцї опирав ся на хронїцї свого попередника патр. Іоана з Ефесу, що писав як сучасник (умер в 580-х роках); але від хронїки Іоана в сїй части зістали ся самі тільки титули глав. Вони вповнї відповідають змісту Михайлового оповідання, що стало приступним тільки в останнїх лїтах, в повнім перекладї Шабо. Перед тим се місце було звісне в переповіданню Бар-Гебрея (XIII в.), але імя Антів в нїм було зіпсоване.

¹⁷) Менандр-Hist. g. m. c. 99.

¹⁸) Никифор — Opera hist. ed. de Boor p. 24.

Східно-словянська кольонїзація IX-XI в.:

НАШІ ВІДОМОСТИ. ПІВНІЧНА ҐРУПА: КРИВИЧІ І НОВГОРОДСЬКІ СЛОВЕНЕ, ДРЕГОВИЧІ, РАДИМИЧІ Й ВЯТИЧІ.

В другій чверти VII в. аварська держава вже упадає. В третїй чверти болгарські орди переходять з чорноморських степів за Дунай. Сильна хозарська держава боронить степи від находу нових орд зі сходу. Отже від другої половини VII в. і майже до середини IX — до міграції Угрів і приходу Печенїгів з-за Дону, був час, коли обставини найбільше сприяли розвою словянської кольонїзації, коли в степах не було тяжких ворогів оселої культури. Був се власне час, коли словянська кольонїзація могла прийти тут до найбільшого свого розвою.

При кінцї VI в. „Словени“ ще займають лївий берег нижнього Дунаю. Тільки з закінченнєм кольонїзації балканських земель, з переходом болгарських орд за Дунай могли Анти опанувати дунайський берег. Вони покривають тут останки словенської кольонїзації і пізнїйше (в IX — Х в.) була тут східно-словянська людність. На заходї інтензивний рух полуднево-західнього Словянства на полудень і захід полишила в другій половинї VI і першій половинї VII в. українській кольонїзації прикарпатські землї. В другій половині VII в. українська кольонїзація могла в головнїйшім уже опанувати свою територію (кажу — в головнїйшім, бо етноґрафічні границї не від разу міцно уставили ся, мусїли перейти через певні вагання, а особливо кольонїзація гірських карпатських країв Русинами мусїла йти поволї й закінчила ся, певно, значно пізнїйше).

На жаль, ми знову не маємо сучасних відомостей про розвій сеї кольонїзації. З початком VII в. уривають ся візантийські відомости про східнїх Словян. Се по части залежить від упадку візантайської історіоґрафії, по части від історичних обставин: Візантию окрили нові словянські держави на Дунаю, і її безпосередні зносини з задунайськими краями слабнуть. Новим джерелом для історії кольонїзації наших країв стає Повість временних лїт, передо всім — її етноґрафічні огляди, але сї огляди писані в часи значно пізнїйші — в XI в. і тількі небогато можуть нам сказати як проте, виглядало словянське розселеннє перед тими перемінами, які зробив в сїй кольонїзації новий натиск степових орд в IX-XI вв. Деяке доповненнє до них дають арабські звістки IX і X в., та візантийські X і XI, але вони взагалї дуже небогаті певними ґеоґрафічними вказівками. Для збогачення скупих відомостей сих джерел історик рад би звернути ся за помічю до археольоґії й діалєктольоґії, але і сї науки в теперішнім станї дуже рідко можуть дати цїлком певні вказівки ¹)..

Відомости Повісти, доповнені иньшими фактами, дають в головних рисах такий образ східно-словянської кольонїзації Х-XI в.:

Північну частину словянської правітчини, за виключеннєм того, що зайняли під час загального розселення литовські народи, бачимо залюднену головно одним великим племенем К р и в и ч а м и. Се одвічні сусїди литовських народів, що й досї всїх східнїх Словян звуть Кревами ²). Кривичі займають верхівя Днїпра, Західньої Двини й Волги і дуже рано подїляють ся на дві галузи (вже в Х віцї бачимо сей подїл): на галузь західню, подвинську, з Полоцьком на чолї, і східню, пізнїйше сформовану, де центром був Смоленськ (се властиві Кривичі Повісти). Кривичі-ж, правдоподібно, кольонїзували басейн р. Великої (центр Ізборськ, потім Псков) ³). Їх же кольонїєю уважають ільменських „Словен“ з їх столицею-Новгородом; але для зачислення Новгородцїв як раз до Кривичів в лїтописи нема основи, а новгородський діалєкт значно відріжняєть ся від кривицького ⁴), так що могло се бути й осібне племя. Спеціалїзацію загального імени „Словен“ для сього племени правдоподібно обясняють тим, що то була крайня словянська кольонїя.