Талан

К в i т к а (ловить слова у листi). А-а! Вот оно: "богорiвна", "неспогадана", "вернiть мировi дар божий"! Так вот в чем дело? Так зто все была жалкая комедия… водевиль с переодеаанием?.. Вы разыгрывали угнетенную невинность, я получил роль простака, дурачка-буффа, а настоящий герой был за кулисами…

Л у ч и ц ь к а (задихаючись). Остановитесь!..

К в i т к а. Туда вас тянет, туда манит цыганская жизнь, а здесь — тоска, разойтись негде… Обманулись в расчетах… Что ж? Вы здесь не пленница… насиловать воли не будем! (Виходить, кричить вбiк). Коня мне!

Л у ч и ц ь к а. Ай!! Бесчеловечно! Безбожно! За что же? За что? (Рида).

В И Х I Д XI

Лучицька i Палажка.

П а л а ж к а (пiдбiга). Що знов? Що?

Л у ч и ц ь к а (кидається до неї з риданням). Вигнав!.. Дочекалась! I за що? Обридла… свiт заступила… в тiм i вина! (Лама руки). А! Дайте ж менi чого… щоб я… навiки забулась… Тiльки далi од цього мiсця, далi!

П а л а ж к а. Заспокойся, рiднесенька! Будь вони проклятi, iроди!

Л у ч и ц ь к а (збентежено). Тiкати, тiкати звiдсiль! Няню! Берiть… тiльки мою шкатулку… а їхнього — нi рубця… Пiдводу наймiть…

П а л а ж к а. Та хай їм все завалиться! Я зараз… Тiльки надворi горобина нiч.

Л у ч и ц ь к а. Пiшки пiду! Туча, няню, не така жорстока, як люде: буря порве все, та хоч серця не займе. Грiм одразу уб'є, та катувати не буде… А тут катують i не докатовують… Ходiм!

Няня її пiддержує.

(Вона сливе пада). Боже! (Сповза з рук нянi на колiна). Скiнчи мої муки!.. Над силу кара, над силу!

Грiм, дощ, буря.

Завiса

ДIЯ ЧЕТВЕРТА

Картина 1

Велика на першiм планi кiмната, зовсiм проста. Дверi однi посерединi, а другi, маленькi, злiва. Шкапи з книгами, нотами i дорогими костюмами. Злiва — писарський стiл; на ньому афiшi, тетрадi; обiк його крiсло i стул. Справа навпроти — столик i дзеркало з причандалами для гримировки; при ньому стул, лампи i свiчi.

В И Х I Д I

Котенко, парикмахер i потiм Безродний.

К о т е н к о. Що се? Новий парик? Новi втрати?

П а р и к м а х е р. У нас же не було на Богдана.

К о т е н к о. А на сотника, на Карася?

П а р и к м а х е р. Степан Iванович казали, що не пiдходять.

К о т е н к о. Що ти менi з своїм Степаном Iвановичем? Щоб, як i вiн, процвиндритись! Минуло панування: я тут хазяїн, а вiн у мене слуга…

П а р и к м а х е р. Та я, як прикажете…

Б е з р о д н и й (входить). Чи не подивишся, Юрiй Савич, на кiн? Чи так обставив?

К о т е н к о. Прийду! А ти огляди менi добре хористок та й других, щоб не вибiгали з пiдкрученими чолками або в туфлях… От там май око, а за моєю фризурою уже я буду сам доглядать.

Б е з р о д н и й. Що таке? До чого се — не розумiю…

К о т е н к о. Так, наздогад бурякiв, щоб дали капусти. Будь ласка, щоб менi змiни в картинах хутко; забiжи ще в суфлерську, — першу сцену викидаю, та не прогав i капельмейстеру про це сказати… Та повертайся моторнiше: тра забувати колишнє, а коли робити, дак робити…

Б е з р о д н и й. Хiба я чим схибив? Хiба нехтую обов'язками?

К о т е н к о. Та нi, нi! Я так… Тут нема часу на бесiду: хутше, хутше!

Безродний, знизавши плечима, виходить.

Ну, годi! До панi Лучицької!

Парикмахер виходить.

В И Х I Д II

Котенко i Квятковська.

К в я т к о в с ь к а (влiта шалено). Чого се ви i сьогоднiшню, i завтрiшню мою роль, мою власну роль, передали Лучицькiй? Яке мали право? Нехтувати, топтати мене хочете, га?

К о т е н к о. Уже знов? Яка ти чудна та нерозсудлива! Що ж я маю чинити, коли публiка кричить: "Подавай Лучицьку!" Менi її власною шкурою не учити: вона нам грошики дає, вона нас годує, значить, повиннi ми її слухатись…

К в я т к о в с ь к а (вередливо). Ви перше не те кричали: ви не вважали на неї, не вважали на збори, а менi давали ролi, не спиняли мого розвитку.

К о т е н к о. Дурна ж ти: хiба тодi менi що болiло? Чужими боками можна боротись, а своїми дошкуля…

К в я т к о в с ь к а. Поки чужi боки були, так i дихати було вiльно, а як прибрав до рук, так тiльки про одного себе й дбаєш, зажера ненатлий!

К о т е н к о. Та не кричи, — от наказанiє! Ти б то уже грошей не любиш? Чим бiльше в касi, тим краще й тобi.

К в я т к о в с ь к а. Не хочу я грошей; я тобi ними в вiчi жбурну.

К о т е н к о. А я пiдберу й заховаю.

К в я т к о в с ь к а. У, огидливий хапуга! За що я загубила свiй вiк молодий? (Плаче). Нащо вiддала скарб свiй дiвочий?

К о т е н к о. Недержаний трохи…

К в я т к о в с ь к а. Що-о? Що? Та я тобi очi видеру!

К о т е н к. о (одступа). Но-но! Стiй-бо! То я про себе…

К в я т к о в с ь к а. Про себе? Ну-ну, пожди! Ти щось починаєш знов подлювати? Поки оте кошеня не прибилося, поти й життя було!

К о т е н к о. Впроголодь…

К в я т к о в с ь к а. Не тобi тiльки, кабанюцi! А хористки? Не порався хiба з них талани робить? Га?

К о т е н к о. Ну, вже завела! Пiшла згадувать… От напасть! От влопався!

К в я т к о в с ь к а. Не бiйсь, так од мене не одчепишся! Може, я й сама тобi плюну межи очi, а доти не подарую свого! Знаю, знаю, певно, уже закортiло панiї, яку за патли вигнали з двору? Заманулося сухотньої повiї? Закохався у дохлу Лучицьку?