Читаем Сотрудник ЧК полностью

— Він там живе, я знаю, — перервав його Альошка. Потім Пантюшка повернувся в штаб. Альошки не було. Силін ще не приїздив з передової, фон-Гревеніц, як і раніше, сиділа на своєму місці: Пантюшка бачив її крізь замкову щілину. Тинятися по штабу без діла не хотілося, і Пантюшка пішов до віце-консульства шукати друга. Він не мав сумніву, що людина, за якою стежив Альошка, — Бодуен.

— Я вже думав, чи не прибив він тебе.

Альошка пояснив йому, чому вирішив лишитися тут.

— Іди до того під'їзду, — сказав він, — і добре пильнуй. Коли що, біжи до мене, щось придумаємо.

Пантюшці йти не хотілося.

— На біса, — сказав він, — час марнувати. Краще вже цю фон-Гревеніц стерегти...

— Іди, кажуть тобі! — розсердився Альошка. — Не розумієш, чи що? Марков йому якісь відомості передав! Коли прогавимо, Силін по голівці не погладить!

Пантюшка пробурчав щось собі під ніс, почекав і вислизнув з будки.

Майже в ту ж мить він увірвався знову і хрипко прошепотів:

— Там хтось ходить, Альошко!.. Вони завмерли, прислухаючись.

Було тихо, як у льоху. І ось Альошка почув обережні кроки по вологій землі. Кроки віддалились, стихли, потім почулися знову.

Просто перед будкою, під деревом, зупинився чоловік. У темряві можна було побачити тільки, що він невисокий на зріст і кремезний. Чоловік повільно обвів поглядом усе навколо і, відділившись од дерева, попрямував до будинку. До хлопців донісся уривчастий стук, двері відчинились, і знову все хтихло.

— Бачив? — промовив Пантюшка.

— Слухай, — зашепотів Альошка, — біжи в штаб! Може, Силін уже там... Якщо нема його, розкажи все Попову або кому хочеш. Хай ідуть сюди, тільки швидше... Я тут почекаю. Тільки мерщій, Паню, любий!..

Пантюшка більше не заперечував...

Лишившись один, Альошка дістав револьвер і для певності звів курок. Потім він вибрався з будки і став за кущами акації на такій відстані від будинку, щоб можна було бачити двері. Серце його гарячково відстукувало секунди, а вони тяглись, тяглись нескінченно, і він загубив їм лік. Зараз він мріяв про одне: тільки б Пантюшка встиг когось привести, перш ніж людина з'явиться знову!..

Сталося однак інакше.

...Прошурхотів засув, двері відчинились, випустивши вже знайому низьку постать, і зразу ж зачинились. Чоловік швидко пішов через сад. Коли він порівнявся з Альошкою, той вискочив з-за куща і крикнув високим зривистим голосом:

— Стій! Руки вгору!..

Чоловік присів від несподіванки і чорним клубком кинувся до дерев, які стояли купою.

— Стій! — закричав Альошка. — Стій, стрілятиму!

В ту ж мить попереду блиснуло: куля, просвистівши, обламала гілочку куща. Тоді Альошка почав стріляти в темряву, туди, де зник шпигун. Він тричі натиснув на тугий спуск. Пострілів у відповідь не було. Альошка почекав трохи (адже могло трапитися, що він влучив) і рушив уперед...

За деревами він побачив пролом в огорожі, через який втік ворог. Альошка вискочив на вулицю. Далеко, в кінці кварталу, він помітив ніби якийсь рух, вистрілив навмання, крикнув: «Стій!» — і в цю ж мить почув ззаду, в саду, тупіт:

— Альошко! — задзвенів голос Пантюшки. — Альошко, де ти?

— Сюди! — покликав Альошка. — Сюди, до мене!

У проломі показався Пантюшка, за ним — Силін, потім полізли фронтовики — тут було чоловік вісім. Серед них Альошка пізнав Попова в цивільному одязі.

— Де він? — насилу віддихавшись, спитав Силін.

— Не знаю... Сюди вискочив! — мало не плачучи, відповів Альошка.

— Здається, он там...

Вони кинулися бігти вздовж вулиці. На перехресті Силін наказав:

— Ващенко, Зуєв, Макаричев і ти, — він показав на Альошку, — праворуч. Решта за мною!..

Вони пробігли вулицю до кінця і нікого не побачили. Повертаючись, заходили в усі двори, обшарювали кожен куточок. Альошка до крові закусив губу. Дурень! Безмозкий дурень! Прогавив шпигуна! Чому не стріляв відразу, з-за кущів! Розуму невистачило?..

Біля консульства їх уже чекали.

— Нема? — спитав Силін.

— Нема, — відповів Ващенко. — Втік, собака!

Силін смачно вилаявся. Альошка зараз волів бути вбитим. Він почував себе винним за все...

Попов одвів Силіна вбік, і вони почали півголосом радитися. Потім покликали Альошку і докладно розпитали, як він вистежив незнайомого і який той з себе. Альошка як міг змалював його зовнішність.

— Точно, — сказав Попов, — сам пан Бодуен власною персоною! Ну, що будемо робити, Петре?

— Що робити?— похмуро пробасив Силін.— Як сказав, так і зробимо...

Біля обох під'їздів консульства Силін поставив по вартовому. Решті звелів іти за ним.

Вони піднялись на парадний ганок особняка і постукали. Довго ніхто не озивався.

— Ламати, чи що?— невпевнено промовив Силін.

— Почекай! — Попов сильно вдарив у двері рукояткою нагана.

Нарешті в будинку залунали кроки, чоловічий голос спитав:

— Хто там?

— Революційна влада Херсона! — відповів Попов.— Відчиніть!

— Що вам потрібно?

— Обслідування...

— Приходьте вдень. Зараз усі сплять.

— Негайно відчиняйте! Інакше змушений буду застосувати силу!

З-за дверей донеслося шарудіння, бурмотіння. Заскрипів засув.

Перейти на страницу:

Похожие книги

1917, или Дни отчаяния
1917, или Дни отчаяния

Эта книга о том, что произошло 100 лет назад, в 1917 году.Она о Ленине, Троцком, Свердлове, Савинкове, Гучкове и Керенском.Она о том, как за немецкие деньги был сделан Октябрьский переворот.Она о Михаиле Терещенко – украинском сахарном магнате и министре иностранных дел Временного правительства, который хотел перевороту помешать.Она о Ротшильде, Парвусе, Палеологе, Гиппиус и Горьком.Она о событиях, которые сегодня благополучно забыли или не хотят вспоминать.Она о том, как можно за неполные 8 месяцев потерять страну.Она о том, что Фортуна изменчива, а в политике нет правил.Она об эпохе и людях, которые сделали эту эпоху.Она о любви, преданности и предательстве, как и все книги в мире.И еще она о том, что история учит только одному… что она никого и ничему не учит.

Ян Валетов , Ян Михайлович Валетов

Приключения / Исторические приключения