Соляріс. Едем.

Якщо дані, повідомлені сателоїдом, насправді не існують, а є тільки витвором моєї уяви, то вони ніяк не зможуть збігтися з даними другого ряду, тобто з обчисленими. Мій мозок може бути вражений хворобою, проте він не здатен, — ні за яких умов, — зробити обчислення, здійснені великим калькулятором станції, бо на це йому знадобився б не один місяць часу. А з цього випливає: якщо дані збіжаться, то великий калькулятор станції існує насправді і я користувався ним наяву, а не в світі маячіння.

У мене тремтіли руки, коли я діставав з шухляди паперову телеграфну стрічку й, розправляючи її, клав на столі поруч другої, ширшої, вийнятої з калькулятора. Обидва ряди цифр, як я й передбачав, збігалися до четвертого знака включно.

Розходження з’являлися тільки в п’ятому.

Я заховав усі папери в шухляду. Отже, калькулятор існував незалежно від мене; а це означало, що і станція, і все, що на ній діялося, також були реальними.

Я вже збирався засунути шухляду, коли раптом помітив у ній цілий стос аркушів, укритих якимись цифрами. Я вийняв їх і з першого ж погляду зрозумів, що хтось уже проводив експеримент, схожий на мій, з тією лише різницею, що замість даних, які стосувалися зоряної сфери, зажадав від сателоїда вимірів альбедо Соляріса з інтервалами у сорок секунд.

Я не збожеволів. Останній промінець надії згас. Я вимкнув передавач, допив з термоса бульйон і пішов спати.

ГЕРІ

Усі обчислення я робив з якимсь мовчазним завзяттям, і тільки воно тримало мене на ногах. Я так отупів від утоми, що не зміг навіть відкинути ліжко в кабіні: замість того щоб відчепити верхні затискачі, потяг за бильце і постіль упала на мене. Опустивши нарешті ліжко, я скинув з себе всю одежу й білизну просто на підлогу і, напівживий, повалився на подушку, навіть не надувши її як слід. Незчувся; як і заснув, так і не погасивши світла. А коли розплющив очі, мені здалося, що я проспав усього кілька хвилин. Кабіну заливало похмуре червоне сяйво. Було прохолодно й приємно. Я лежав зовсім голий, нічим не вкритий. Навпроти ліжка, під напіввідслоненим ілюмінатором, хтось сидів на стільці, освітлений червоним сонцем. Це була Гері — в білому платті, боса, ноги закладені одна на одну, темне волосся зачесане назад, тонка тканина напнулася на грудях; засмаглі до ліктів руки лежали на колінах; вона пильно дивилася на мене з-під чорних вій. Я довго й цілком спокійно розглядав її. Першою моєю думкою було: «Як добре, що це тільки сон, коли знаєш, що все це тобі сниться». І все ж таки мені хотілося, щоб вона щезла. Я мружився, намагався посилити в собі це бажання, але коли знову розплющив очі, Гері, як і досі, сиділа переді мною в тій самій позі. Її звично стулені губи немовби збиралися свиснути, але в очах не було й тіні усмішки. Я пригадав усе, що думав про сни вчора ввечері, перед тим як лягти спати. Зовні Гері була точнісінько така, як того разу, коли я востаннє бачив її живою. А їй же минуло тоді всього дев’ятнадцять; тепер їй було б уже двадцять дев’ять; звісно, вона нітрохи не змінилася — небіжчики лишаються молодими. Гері позирала на мене тими самими, сповненими подиву очима. «Треба чимось у неї пожбурити», — подумав я, та, хоч це був тільки сон, усе-таки не наважився кинути чимось у небіжчицю.

— Бідолашна. Ти прийшла мене провідати, еге ж? — промовив я і трохи злякався, бо голос мій пролунав так щиро, а кабіна, й Гері, і все довкола здавалося таким реальним, як тільки можна собі уявити.

Який пластичний сон! Мало того, що він кольоровий, — я ще бачу на підлозі багато речей, яких учора, лягаючи спати, навіть не помітив. «Коли прокинусь, — подумав я, — треба буде перевірити, чи справді вони тут лежать, чи тільки сняться мені, як і Гері…»

— І довго ти ще збираєшся отак сидіти?.. — запитав я й відзначив подумки, що говорю тихо, наче боюся, що мене хтось почує. Ніби можна підслухати те, що відбувається уві сні!

Тим часом сонце трохи підбилося вгору. «Непогано, — подумав я. — Коли я лягав спати, був червоний день, потім мав настати голубий і тільки після нього — другий червоний. Не міг же я безтурботно проспати цілих п’ятнадцять годин. Отже, це, без сумніву, сон!»