Соляріс. Едем.

Очі Хіміка, який уважно слухав Лікаря, раптом спалахнули блиском.

— Якби ти опинився на шляху стада, яке тікає від пожежі, воно могло б повестися з тобою ще гірше, однак це зовсім не означає, що те стадо звернуло на тебе увагу, — відповів Лікар. — Кажу вам — цей натовп, який закрутив нас у своєму вирі, взагалі нас не бачив! Він не цікавився нами! Був охоплений панікою, згоден, але зовсім не через нас. Ми опинилися йому на дорозі абсолютно випадково. Звісна річ, ми з самого початку були певні, що це через нас погасло світло й настав той хаос — усе, що ми там бачили. Але це неправда. Усе було інакше.

— Доведи, — сказав Інженер.

— Спершу я хотів би почути, що скаже мій супутник, — відповів Лікар, дивлячись на Хіміка.

Той сидів у якомусь дивному заціпенінні, беззвучно ворушачи губами, немовби промовляючи щось сам до себе. Від несподіванки Хімік аж здригнувся.

— Так, — мовив він. — Отже, так. Так. Весь час аж до цього моменту мене щось мучило, не давало мені спокою — я відчував, що там виникло якесь зрушення, якесь непорозуміння, чи якби це сказати… що… я немовби читав переплутаний текст і ніяк не міг уловити, де переставлено речень ня. Тепер усе стало для мене на свої місця. Все відбувалося саме так, як розповідає він. Я боюся, що ми цього не доведемо— це неможливо довести. Треба було бути там, у тому натовпі. Вони просто взагалі не бачили нас. За винятком кількох найближчих, певна річ, але саме ті, які мене оточили, не піддалися загальній паніці — я сказав би, зовсім навпаки: мій вигляд діяв на них навіть трохи протверезливо, бо поки вони дивилися на мене, це були просто дуже здивовані, надзвичайно вражені жителі планети, які побачили невідомих істот. Вони зовсім не збиралися зробити мені щось погане — я навіть пригадую, що вони допомагали мені вибратися з тлуму, наскільки це, звичайно, було можливо.

— А якщо цей натовп хтось нацькував на вас, якщо він виконував тільки роль нагонича? — припустив Інженер.

Хімік заперечливо похитав головою:

— Там нічого такого не було — ніяких обертових дисків, ніякої озброєної охорони, ніякої організації — був цілковитий хаос, і нічого більше. Так, — додав він, — я справді дивуюся, що тільки тепер зрозумів це! Ті, які бачили мене зблизька, немовби потроху приходили до тями, а як навіжено поводилися всі інші!

— Якщо все було так, як ви кажете, — озвався Координатор, — то це означає досить дивний збіг обставин: чому вогні погасли саме в той момент, коли ми туди приїхали?

— Ага, теорія ймовірності, — усміхнувся Лікар і голосніше додав: — Я не бачу в цьому нічого незвичайного і висловлюю не позбавлене підстав припущення, що такі стани виникають порівняно часто.

— Які стани?

— Всеохоплюючої паніки.

— І що ж її може спричиняти?

— Ну, скажімо, відхилення в процесі розвитку цивілізації планети, — порушив загальне мовчання Кібернетик. — Період регресивного розвитку, скажімо, спрощуючи: цивілізацію роз’їдає щось на зразок… соціального раку…

— Це дуже туманно, — сказав Координатор. — Земля, як ми знаємо, — цілком пересічна планета. На ній були епохи інволюції, цілі цивілізації виникали й занепадали, але, інтегруючи тисячоліття, ми одержуємо картину ускладнення життя і зміцнення засобів його захисту. Ми називаємо це прогресом. Прогрес відбувається на пересічних планетах. Але, згідно із законами великих чисел, існують і статистичні відхилення від пересічного, позитивні і негативні. Не треба вдаватися до гіпотез про тимчасову дегенерацію, про рух назад. Можливо, хвороб, які супроводжували виникнення цивілізації, тут було і є значно більше, ніж десь-інде. Можливо, ми з вами сіли саме на зразок «негативного відхилення…»

— Математичний демонізм, — буркнув Інженер.

— Але той завод таки існує, — зауважив Фізик.

— Той, перший, я згоден; існування другого — гіпотеза, яку не вдасться підперти жодними аргументами.

— Одне слово, потрібна нова експедиція, — сказав Хімік.

— Щодо цього в мене не було аніякісіньких сумнівів.

Інженер роззирнувся довкола. Сонце вже явно схилялося на захід, тіні на піску видовжувалися. Повіяв легкий вітерець.

— Може, сьогодні?.. — запитав він, дивлячись на Координатора.

— Сьогодні треба було б поїхати хіба що по воду, — сказав той і підвівся. — Дискусія пройшла дуже цікаво, — додав він з таким виразом обличчя, немовби думав про щось зовсім інше, підняв свій комбінезон і відразу ж кинув його — комбінезон розпікся на сонці. — Я гадаю, — повів він далі, — що надвечір ми прогуляємося на колесах до струмка. Ми не повинні ухилятися від виконання визначеного плану ні за яких умов, хіба що нам загрожуватиме безпосередня небезпека. — Він повернувся до товаришів, які сиділи на піску. Хвилину пильно дивився на них і нарешті повільно мовив: — Мушу вам сказати, що я трохи… неспокійний.

— Чому?

— Мені не подобається, що нам дали спокій після того позавчорашнього візиту. Нас виявили більше ніж добу тому і… нічого. Так не поводиться жодне суспільство, на голову якому падає з неба корабель з живими істотами.