Читаем Соляріс. Едем. полностью

Координатор повернув, і в близькому світлі фар показалися невисокі пагорки; всюдихід перескочив через другу борозну завглибшки в півметра, несподівано усі троє побачили неясний спалах і на його тлі видовжену похилу тінь, вершечок якої на секунду оточив ореол. Коли ореол згас, вони знову втратили тінь з очей. Всюдихід різко рвонув впе— ред і помчав прямо, новий спалах ліхтаря, затуленого кормою корабля, освітив три маленькі постаті. Координатор увімкнув фари, постаті кинулися до них, розмахуючи руками.

Координатор скинув швидкість і, коли товариші розступилися, загальмував через кілька метрів. Неподалік стриміла ракета. Вони під’їхали до неї так, що верхня частина корми затуляла підвішений ліхтар.

— Приїхали?! Всі?! — крикнув Інженер.

Він підскочив до всюдихода, але відразу ж відсахнувся, побачивши четверту, безголову постать, яка неспокійно заворушилася на сидінні.

Координатор обняв однією рукою Інженера, другою Фізика й стояв так якусь секунду, мовби спираючись на них. Усі п’ятеро з’юрмилися біля бокового прожектора; Лікар щось тихо промовляв до дуплекса.

— У нас все гаразд, — повідомив Хімік. — А у вас?

— Більш-менш, — відповів Кібернетик.

Вони довго дивилися один на одного; ніхто нічого не розказував.

— Будемо доповідати чи підемо спати? — запитав Хімік.

— Ти можеш спати? Це здорово! — вигукнув Фізик. — Спати! О боже! Вони були тут, розумієте?

— Я так і думав, — сказав Координатор. — І дійшлося до… сутички?

— Ні. А у вас?..

— Теж ні. Я гадаю… те, що вони наткнулися на нашу ракету, може виявитися важливішим від того, що побачили ми. Розповідайте. Генрику, може, ти?..

— Ви спіймали його?.. — запитав Інженер.

— Щиро кажучи, він нас спіймав. Точніше, дозволив узяти себе добровільно. Та це ціла історія. Довга, складна, хоча, на жаль, ми в ній нічого не розуміємо.

— З нами точнісінько так само! — вигукнув Кібернетик. — Вони з’явилися тут приблизно через годину після вашого від’їзду! Я вже був подумав, що нам кінець, — признався він раптом, знизивши голос.

— Ви не голодні? — запитав Інженер.

— Здається, я зовсім забув про їжу. Лікарю! — голосно покликав Координатор. — Ходи сюди!

— Нарада? — Лікар зіскочив із всюдихода й підійшов до товаришів, але й далі не спускав очей із дуплекса, який несподівано легким рухом сплигнув униз і повільно почапав до людей.

Та тільки-но він торкнувся межі освітленого кола, як відразу ж позадкував і застиг на місці.

Люди мовчки дивилися на велетенське створіння, яке раптом осунулося й припало до грунту; ще секунду їм було видно його голову, потім м’язи зімкнулися, залишивши щілину, з якої в розсіяному світлі фар поблискувало блакитне око.

— Отже, вони були тут? — запитав Лікар, на мить відірвавши погляд від дуплекса.

— Так. Прикотилося двадцять п’ять коліс, таких самих, як те, що ми захопили, і чотири машини, набагато більші, не вертикальні диски, а мовби прозорі дзиги.

— Ми їх зустріли! — вигукнув Хімік.

— Коли? Де?

— Десь з годину тому, коли поверталися сюди! Ми з ними трохи не зіткнулися! І що ж вони тут накоїли?

— Небагато, — озвався Інженер. — Прибули колоною, звідки — не знаємо, бо коли ми вийшли на поверхню, — ми всі саме були в ракеті, буквально п’ять хвилин, — вони вже одне за одним кружляли довкола ракети. Проте не наближалися. Ми гадали, що це передовий дозор, патруль, головна тактична розвідка, встановили під ракетою випромінювач і чекали. А вони кружляли довкола нас, весь час у той самий бік, не віддаляючись, але й не наближаючись. Так тривало, мабуть, години півтори. Потім з’явилися ті більші, ті дзиги — метрів тридцять заввишки. Колоси! Вони набагато повільніші — здається, можуть їздити тільки по борознах, які прокладають ті, перші. Обертові диски звільнили їм місце в своєму кільці й по черзі — одна велика машина й одна маленька — знову почали кружляти. Іноді пригальмовували, а один раз дві з них трохи не зіткнулися, точніше ледь торкнулися одна одної; пролунав жахливий тріск, проте з ними нічого не сталося — вони кружляли собі далі:

— А ви?

— Ну, що ми — пітніли біля випромінювача. Приємного було мало.

— Вірю, — урочисто сказав Лікар, — а далі?

— Далі? Спершу я весь час думав, що вони от-от нас атакують, потім — що вони тільки спостерігають за нами, але мене дивував їхній стрій і те, що вони не зупинялися ані на секунду, а ми ж знаємо: таке колесо може крутитися на місці. Ну, а десь після сьомої я послав Фізика по проблисковий ліхтар — його треба було повісити для вас. Та ви не змогли б прорватися крізь цю крилату стіну — і тоді мені вперше спало на думку, що це блокада! Ну, я подумав, що, в усякому разі, треба спробувати встановити з ними контакт — якщо, звичайно, вдасться. Ми все ще сиділи біля випромінювача й почали сигналити ліхтарем — чергами, спершу по два спалахи, потім по три, по чотири.

— Теорема Піфагора? — запитав Лікар, й Інженер марно намагався роздивитися при світлі високого ліхтаря, чи той з нього не глузує.

— Ні, — відповів він нарешті. — Звичайний ряд чисел.

— А вони що? — запитав Хімік, який жадібно слухав.

— Як тобі сказати, — по суті, нічого.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Аччелерандо
Аччелерандо

Сингулярность. Эпоха постгуманизма. Искусственный интеллект превысил возможности человеческого разума. Люди фактически обрели бессмертие, но одновременно биотехнологический прогресс поставил их на грань вымирания. Наноботы копируют себя и развиваются по собственной воле, а контакт с внеземной жизнью неизбежен. Само понятие личности теперь получает совершенно новое значение. В таком мире пытаются выжить разные поколения одного семейного клана. Его основатель когда-то натолкнулся на странный сигнал из далекого космоса и тем самым перевернул всю историю Земли. Его потомки пытаются остановить уничтожение человеческой цивилизации. Ведь что-то разрушает планеты Солнечной системы. Сущность, которая находится за пределами нашего разума и не видит смысла в существовании биологической жизни, какую бы форму та ни приняла.

Чарлз Стросс

Научная Фантастика
Дневники Киллербота
Дневники Киллербота

Три премии HugoЧетыре премии LocusДве премии NebulaПремия AlexПремия BooktubeSSFПремия StabbyПремия Hugo за лучшую сериюВ далёком корпоративном будущем каждая космическая экспедиция обязана получить от Компании снаряжение и специальных охранных мыслящих андроидов.После того, как один из них «хакнул» свой модуль управления, он получил свободу и стал называть себя «Киллерботом». Люди его не интересуют и все, что он действительно хочет – это смотреть в одиночестве скачанную медиатеку с 35 000 часов кинофильмов и сериалов.Однако, разные форс-мажорные ситуации, связанные с глупостью людей, коварством корпоратов и хитрыми планами искусственных интеллектов заставляют Киллербота выяснять, что происходит и решать эти опасные проблемы. И еще – Киллербот как-то со всем связан, а память об этом у него стерта. Но истина где-то рядом. Полное издание «Дневников Киллербота» – весь сериал в одном томе!Поздравляем! Вы – Киллербот!Весь цикл «Дневники Киллербота», все шесть романов и повестей, которые сделали Марту Уэллс звездой современной научной фантастики!Неосвоенные колонии на дальних планетах, космические орбитальные станции, власть всемогущих корпораций, происки полицейских, искусственные интеллекты в компьютерных сетях, функциональные андроиды и в центре – простые люди, которым всегда нужна помощь Киллербота.«Я теперь все ее остальные книги буду искать. Прекрасный автор, высшая лига… Рекомендую». – Сергей Лукьяненко«Ироничные наблюдения Киллербота за человеческим поведением столь же забавны, как и всегда. Еще один выигрышный выпуск сериала». – Publishers Weekly«Категорически оправдывает все ожидания. Остроумная, интеллектуальная, очень приятная космоопера». – Aurealis«Милая, веселая, остросюжетная и просто убийственная книга». – Кэмерон Херли«Умная, изобретательная, брутальная при необходимости и никогда не сентиментальная». – Кейт Эллиот

Марта Уэллс , Наталия В. Рокачевская

Фантастика / Космическая фантастика / Научная Фантастика