Снігуронька

— Ми звикли, — продовжував доктор, і, хоча його голос лунав у мене в навушниках, немов він звертався до мене, я знав, що говорить він в основному для тих, хто оточує його в каюті катера. — Ми звикли, що основою життя служить вода. У неї аміак.

Значення його слів дійшло до мене не відразу. До решти також.

— При земному тиску, — сказав доктор, — аміак кипить при мінус 33, а замерзає при мінус 78 градусах.

Тоді все стало ясно.

А оскільки в навушниках було тихо, я уявив, як вони дивляться на дівчину, що стала для них фантомом, який може перетворитися на хмару пари, варто лише їй зняти шолом…

Штурман Бауер міркував уголос, невчасно демонструючи ерудицію:

— Теоретично передбачувано. Атомна вага молекули аміаку 17, води — 18. Теплоємність у них майже однакова. Аміак так само легко, як вода, втрачає іон водню. Загалом, універсальний розчинник.

Я завжди заздрив людям, яким не треба лізти в довідник за відомостями, котрі ніколи не можуть стати в нагоді. Майже ніколи.

— Але при низьких температурах аміачні білки будуть дуже стабільними, — заперечив доктор, ніби дівчина була лише теоретичною побудовою, моделлю, народженою фантазією Гліба Бауера.

Ніхто йому не відповів.

Ми години півтори пробиралися по відсіках розбитого корабля, перш ніж знайшли непошкоджені балони з аміачною сумішшю. Це було значно меншим дивом, аніж те, що трапилося раніше.

Я зайшов до шпиталю, як завжди заходив, відразу після вахти. У шпиталі смерділо аміаком. Взагалі весь наш корабель просмердів аміаком. Марно було боротися з його витоком.

Доктор сухо покахикував. Він сидів перед довгим рядом колб, пробірок і балонів. Від деяких з них ішли шланги й труби і ховалися в перегородці. Над ілюмінатором чорніло невелике вічкувате коло динаміка-транслятора.

— Вона спить? — запитав я.

— Ні, вже питала, де ти, — сказав доктор.

Голос був глухим і сварливим. Нижню частину його обличчя прикривав фільтр. Докторові доводилося щодня вирішувати декілька нерозв’язних проблем, пов’язаних з годуванням, лікуванням і психотерапією його пацієнтки, і сварливість доктора посилювалася гординею, що сповнювала його, оскільки ми летіли вже третій тиждень, а Снігуронька була здорова. Тільки відчайдушно нудьгувала.

Я відчув різь у очах. Дерло в горлі. Можна було теж придумати собі який-небудь фільтр, але мені здавалося, що цим я проявив би гидливість. На місці Снігуроньки мені було б неприємно, якби мої господарі, наближаючись до мене, вдягали протигаз.

Обличчя Снігуроньки, мов старовинний портрет в овальній рамі, означилося в ілюмінаторі.

— Страстуй, — сказала вона.

Потім клацнула транслятором, тому що вичерпала майже весь свій словниковий запас. Вона знала, що мені іноді кортить почути її голос, її справжній голос. Тому, перш ніж увімкнути транслятор, вона казала мені що-небудь сама.

— Ти чим займаєшся? — запитав я.

Звукоізоляція була недосконала, і я почув, як за перегородкою пролунало стрекотання. Її губи ворухнулися, і транслятор відповів мені із запізненням на декілька секунд, протягом яких я міг милуватися її обличчям і рухом її зіниць, що міняли колір, мов море у вітряний, хмарний день.

— Я згадую, чому мене вчила мама, — сказала Снігуронька холодним, байдужим голосом транслятора. — Я ніколи не думала, що мені доведеться самій готувати собі їжу. Я гадала, що мама дивачка. А тепер придалося.

Снігуронька засміялася раніше, ніж транслятор встиг перекласти її слова.

— Ще я вчуся читати, — сказала мені Снігуронька.

— Я знаю. Ти пам’ятаєш літеру «и»?

— Це дуже смішна літера. Але ще смішніша літера «ф». Ти знаєш, я зламала одну книжку.

Доктор підвів голову, відвертаючи лице від цівки смердючої пари, що повзла з пробірки, і сказав:

— Ти міг би й подумати, перш ніж давати їй книгу. Пластик сторінок при мінус п’ятдесяти стає крихким.

— Так і сталося, — сказала Снігуронька.

Коли доктор пішов, ми з Снігуронькою просто стояли одне проти одного. Якщо торкнутися пальцями скла, то воно на дотик холодне. Їй воно здавалося майже гарячим.

У нас було хвилин сорок, перш ніж прийде Бауер, притягне свій диктофон і почне мучити Снігуроньку нескінченними допитами. А як у вас це? А як у вас те? А як проходить у ваших умовах така-то реакція?

Снігуронька смішно передражнювала Бауера і скаржилася мені: «Я ж не біолог. Я можу йому набрехати, а потім буде незручно».

Я приносив їй малюнки і фотографії людей, міст і рослин. Вона сміялася, питала мене про деталі, які мені самому здавалися неістотними і навіть непотрібними. А потім раптом перестала питати і дивилася кудись повз мене.

— Ти чого?

— Мені нудно. І страшно.

— Ми тебе обов’язково довеземо до дому.

— Мені не тому страшно.

А того дня вона запитала мене:

— У тебе є зображення дівчини?

— Якої? — запитав я.

— Яка чекає на тебе вдома.

— Мене ніхто не чекає вдома.

— Неправда, — сказала Снігуронька.

Вона могла бути страшенно категорична. Особливо якщо чомусь не вірила. Наприклад, вона не повірила в троянди.

— Чому ти мені не віриш?

Снігуронька нічого не відповіла.