Серед темної ночi

— Ех, гуляй душа! — скрикнув вiн i вдарив ногами об землю. Химка танцювала гарно и легенько, парубок силкувався не податися перед нею. Молодiж оточила їх колом. _Дедалi пара танцювала все палкiше й палкiше, запалюючи до танцю й iнших. Незабаром з натовпу вирвалася й друга пара. Перший парубок, натомлений, скоро кинув танень, але Химка не вгавала, Вона крутнулася, аж стрiчки високо замаяли в повiтрi, вхопила Романа й потягла його в швидкому танцi, смiючись й моргаючи на нього веселив. очима. Але Роман, проходячи проз Левантину, що стояла не танцуючи, вхопив її та й закрутив у тому нанцюристому крутенi. Збентежена з такої несподiванки, дiвчина спершу нiяк не могла потрапити в лад, але згодом якось утрапила, i самi ноги, слухаючись музики, робили що треба. А їй чогось було так сором, i вона ие глядiла нi на кого i вce думала про те, що Роман танцює перед нею i дивиться на неї своїми смiлими, аж незвичайними очима, i не могла звести на його погляду. Їй ставало все бiльше та бiльше нiяково, здавалося, що всi її саму тiльки й пильнують, дивуючися, що вона так довго танцює з Романом. Вона вихопилася з танцю и покрилася в гуртi. Не зосталася й з дiвчатьми, а зараз же нишком подалася через перелаз у двiр до свого хазяїна.

А музики тяли тим часом з усiєї сили, парубки й дiвчата танцювади, аж подвiр'я гуло, ясноколiрнi стрiчки маяли в повiтрi, брязкало намисто на задиханих грудях, а з заквiтчаних голiв падали на землю Квiтки, i дiвчата й парубки топтали їх ногами.

Почувши музики й танцi, вся бесiда давно вже вийшла з хати подивиться на молодiж. Старий Сиваш забурчав епершу, що не слiд було вулицi робити в дворi, але мати оступилася за Романа:

— I-i, старий! Мовчи вже! Тiльки сьогоднi дитина прийшла, повеселиться схотiлося, а ти вже й гнiваєшся! Може, вiн собi тут пару знаходе. Давай краще сядемо на призьбi та подивимось, як молодi веселяться, то, може, й ми помолодшаємо.

Пилип тiльки рукою махнув. Старi гостi подивилися на молодiж i почали прощатися, бо вже вечорiло. Молодiж iще трохи потанцювала та й подалася з Двору на вигiн — кiнчати там свято. Дома матiрки й батьки сварилися, що вже вечiр, а дочки й сини не йдуть корiв доїти та товар напувати. Але тим було не до того: Роман послав ще по горiлку, попочастував сього разу й дiвчат, i довго чути було на вигонi музику й спiви, танцi й голосний молодий смiх.

Але Зiнька там не було. Побачивши, як Левантина втекла з танцiв, i знаючи, що в неї в дворi нiкого немає, вiн пiшов до себе на тiк, з току перескочив у свiй садок, а з свого садка в Струкiв, — чи не побачить там дiвчину.

Мати нападається на його, що вiн досi не одружився. А коли ж вiн i справдi собi пари не може знайти? Є й гарнi дiвчата, i роботящi… навiть є й багатi… та все йому не пiд мислi. Йому треба таку жiнку, щоб вiн про все з нею мiг говорити, щоб усю свою душу мiг їй одкривати… А то вiн тут так живе, що нi з ким i поговорити по щиростi. Щоправда, про хазяйство i про все таке можна i з батьком, i з матiр'ю, i з братом розмовляти, так цього йому мало. Йому хочеться все знати, все розiбрати: як воно, i через вiщо, i нащо робиться. Колись заманулося йому вивчитися читати. Так схотiлося, що не мав упокою, аж поки вивчився. Школи в їх тодi ще не було, дак вiн оддав дяковi рублiв iз десять, мабуть, аж поки той навчив його. Тепер Зiнько читав, та тiльки якось не дуже розбира тiї книжки. А хотiлось би йому розiбрати i знати багато… про все… От хоч би й про те — чого так люди живуть? Тут тобi такий убогий, що нiчого їсти, а там такий багач, що грошi мiркою мiряє. Один кривавим потом умивається, та робить, та дбає, а другий, ледащо, лiнується… або ще п'є… а то й красти пiде… Невже не можна кращого порядку завести? Мабуть, про це в книжках пишуть, та тiльки вiн не знає тих книжок. Де ж таки, щоб вони в таке мале село та подоходили? Тут про їх нiхто й не чув. Хотiв Зiнько про це кого розпитатися, дак кого ж? Дяк саме божественне знає; писар — самi волоснi дiла; крамар усе на щотах кидає та записує грошi… до батюшки Зiнько не посмiє пiти, а до вчителя ходив, дак i вчитель же… хоч по книгах знає i всяку науку, а як Зiнько попитався його про своє- як би кращий порядок завести, — то вiн тiльки рукою махнув. "Це, — каже, — не твоєї голови дiло. За порядком начальство доглядає. А ти коли хочеш добре жити-роби, не пияч, — от i все!" Це Зiнько й сам знає, та тiльки що цього мало…