Серед темної ночi

- А таким… Того, що iм'я геройське.

- Как - iм'я геройське?

- Ти цього понять не можеш. Герой був такий… Патрокл: i Трою воював, i багато совершив дiл славних… Так i я, iменем його названий, повсєгда був прихильний до геройських дiл.

- I совершали?

- Стультус!.. З Вакхом у компанiї побив морду єзуїтовi iнспекторовi i за те поневiряюся й досi. I уше-лепкався в цю бездну гнусностi, де кишать тварi, подобнi сiй, богам зненависнiй, мармизi! - I вiн штрикнув пальцем просто в пику Лукашевi.- По не розквасюй губи, бо то подла манера. Як зазнаєш усього i не знайдеш нiчого, i схочеш уже наплювать на цей город - приходь до мене, i Патрокл Хвигуровський дасть тобi достойную тебе роботу.

Роман глянув неймовiрно на обiдрану постать Пат-рокла Хвигуровського i подумав собi, що ледве чи можна чого вiд нього сподiватися. Той зрозумiв його погляд:

- О азiнус клапоухий i Хома невiрний! Не витрiщай своїх слiпакiв на мою костюмiровку, а дивись на мої дiла, i будеш подобен менi i не пропадеш з голоду!

Поки, одначе, дiла героя з поганою костюмiровкою обмежились на тому, що вiн найбiльше за всiх порався коло чарки й закуски, прибрав геть чисто все, що мiг прибрати, а потiм захрiп по-вчорашньому на своєму ослонi з "земською давностю".

Три днi ще ходив Роман та шукав собi служби, а на четвертий зостався з п'ятаком у кишенi. Ще одно можна було йому зробити: стати на базарi.

Щодня на одному звичайному мiсцi на базарi стояла купка людей. Всi виглядали заробiтку. Сiльськi парубки i дiвчата, поприходивши в город шукати наймiв, стояли поруч з городянськими куховарками й покоївками, що, покидавши старих хазяїнiв, дожидалися нових. Кiлька старiших людей з сокирами за поясами - це були дроворуби. Тут же стояли й мiськi обiдранцi з таких нiчлiжних домiв, як отой, що в йому Роман ночував. Цi й собi виглядали, але вже не наймiв,- хто ж би їх наймав? - тiльки поденного або хоч на один раз якого заробiтку. Сiльськi дiвочi вбрання з ясними зеленими, синiми, червоними кольорами, парубочi свити, чумарки, шапки й брилi мiшалися з обдертими лахманами нечепурної, загидженої городянської одежi. Уся ця купка товклась серед базарових яток на засмiченому, закиданому недоїдками i всякими покидьками майданчику,- люди стояли, сидiли, часом лежали на порожнiх рундуках. Дiвчата цокотiли промiж себе завзято, парубки поштурхували дiвчат, а тi верещали голосно й весело. Городянськi куховарки та покоївки у кохтах та в пальтах тримались трохи осторонь i промiж себе судили й лаяли на всi заставки хазяйок та навчали одна одну (а часом i сiльських дiвчат), як треба поводитися з хазяйками, щоб не давати їм волi, як прикидати бiльшу цiну до того, що купуєш на базарi… Було голосно й весело: кому й не щастило, то соромився перед людьми сум виявляти. Але все ж часом було чути смутне нарiкання на нещасливу долю, шо й роботи нема, й їсти нiчого, i нездужає… Блiдi й змарнiлi обличчя траплялися серед цього натовпу часто. Обiдранцi часом i собi встрявали до гуртової розмови, але бiльше стояли самi собi; часом вони приносили пляшечку "монопольки".i зараз же, на якому рундучку, а то й навстоячки, випивали її, закушуючи гнилою ковбасою або смердючим оселедцем. Iнодi пiдходила до дiвчат i куховарок яка панiя або й пан - вибирали собi пiдхожу i починали з нею вмовлятися; якщо єднали, то вели з собою. Тодi тi, що позоставалися, лаяли панiю чи пана, казали, що вони й слiпi, й дурнi, бо взяли найпоганiшу, а не взяли нi одної з них. Часом приходив наймати дроворуба - пиляти й колоти дрова, а хто кликав i обiдранцiв - найбiльш переносити щось важке. Дроворуби стояли тут щодня. Обiдранцi - теж щодня, хiба що ходили часом по базару, доглядаючи, щоб панiї та куховарки добре ховали грошi: котра не робила цього, тую карали, бо зараз тi грошi потрапляли до рук обiдранцевi, i вже тодi кiльки день не видко було його на точку. Всi iншi стояли - поки хто найме; а з сiльськими бувало й так, що як докучить стояти ненайнятому, то й пiде воно собi знову додому.

Серед цiєї купки мусив стати й Роман. Тепер уже вiн думав про те, щоб поки знайти собi хоч поденний заробiток, бо йому не було чого їсти. Але доля була до нього неласкава: вiн простояв увесь перший день до вечора i не вистояв нiчого.

П'ятака проїв,не було з чим iти й до нiчлiжного. Роман думав, думав i пiшов у великий мiський сад.

- Засну десь у кущах! - гадав собi- Поки ще не холодно.- Вишукуючи в саду лiлшого, затишнiшого мiсця, натрапив на чималу будiвлю, що стояла там серед прочищеного майданчика. Зроблена з шальовок, в однiм мiсцi зовсiм не було стiни - самi поручата. Роман перескочив через їх i пiшов усерединi по помосту. Силкувався йти тихо, щоб не почув сторож садовий. Iшов у темрявi i вiдразу почув, що падає вниз.

Упав, але бiльше злякався з несподiванки, нiж забився. Встав, почав мацати руками. Був у якомусь дощаному коридорi неглибокому. Вилiз iз його легко i пiшов обережно далi. Дiйшов до якихось дверей i вiдчинив їх. Засвiтив сiрника: невеличка дощана комiрчина, мов хижка, попiд стiнами лави.