Сапфірова книга

— Розумію, — сказала я, що не зовсім відповідало правді. Але це вкладалося в усе раніше почуте й побачене. — Скажи-но, ти що, оце мене цілуєш?

— Ні, тільки майже, — пробурмотів Ґідеон, ведучи губами по моїй шкірі. — Я ні в якому разі не хочу зловживати тим, що ти зараз п’яна, а мене вважаєш Богом. Але мені дуже важко…

Я заплющила очі й закинула голову так, що вона виявилася на його плечі. Він міцніше пригорнув мене.

— Я ж казав, ти не полегшуєш мені завдання. У церквах у мене постійно виникають потаємні думки, коли ти поруч…

— Є дещо, чого ти про мене ще не знаєш, — мовила я із заплющеними очима. — Часом я бачу… я можу… ну, людей, які давно померли… іноді я можу їх бачити й чути. Як сьогодні ввечері. Я думаю, той чоловік, якого я бачила поруч із лордом Аластером, може бути тим самим італійцем Конте.

Ґідеон мовчав. Напевно, він саме обмірковував, як би якнайтактовніше порадити мені доброго психіатра.

Я зітхнула. Треба було промовчати. Зараз він ще, крім усього іншого, вважає мене божевільною.

— Починається, Ґвендолін, — сказав він, трохи відхилив мене від себе й обернув, так щоб я могла його бачити. У темряві я не розгледіла виразу його обличчя, але бачила, що він не посміхається. — Було б непогано, якби ти втрималася на ногах у ті кілька секунд, коли мене не буде. Готова?

Я похитала головою.

— Не зовсім.

— Я зараз відпущу тебе, — застеріг він і тієї ж миті зник.

Я стояла сама в церкві, серед темних тіней. Одначе вже за кілька секунд я відчула в животі звичне відчуття й тіні закружляли навколо мене.

— А ось і вона, — промовив голос містера Джорджа.

Я кліпала від яскравого світла. Церква була залита світлом, а галогенові лампи в порівнянні із золотавим світлом свічок у салоні леді Бромптон неприємно різали око.

— Усе гаразд, — мовив Ґідеон, кинувши на мене допитливий погляд. — Можете закривати свій саквояж, докторе Байт.

Доктор Байт пробубонів щось нерозбірливе. Справді, вівтар був закиданий усілякими штуками, що зазвичай лежать на пересувному столику в операційній.

— О Господи, докторе Байт, невже це затискачі для артерій? — Ґідеон засміявся. — Цікаво знати, що ви думаєте про суаре у вісімнадцятому столітті.

— Я хотів бути готовим до будь-яких несподіванок, — пояснив доктор Байт, складаючи приладдя в докторську валізку.

— Ми з нетерпінням чекаємо вашого звіту, — сказав Фальк де Віллерз.

— Насамперед я щасливий, що можу нарешті поскидати з себе ці лахи, — Ґідеон розв’язав шийну хустку.

— Все вийшло? — запитав містер Джордж, скоса кинувши на мене нервовий погляд.

— Так, — кивнув Ґідеон, зриваючи з себе хустку. — Все пройшло точно за планом. Лорд Аластер прийшов дещо пізніше, ніж очікувалось, але вчасно, аби ще застати нас. — Він посміхнувся мені. — І Ґвендолін чудово впоралася зі своїм завданням. Справжня вихованка віконта Баттена не могла б поводитися краще.

Я мимоволі зашарілася.

— Мені буде дуже приємно повідомити про це Джордано, — сказав містер Джордж, випнувши груди, і подав мені руку. — Не те щоб я очікував чогось іншого…

— Ні, звичайно, ні, — мовила я.

Кароліна розбудила мене пошепки:

— Ґвен, припини співати! Це вже дістало! Тобі потрібно до школи!

Я різко сіла в ліжку й витріщилася на неї.

— Я співала?

— Що?

— Ти сказала, щоб я покинула співати.

— Я сказала, що тобі час вставати!

— Значить, я не співала?

— Ти спала, — запевнила Кароліна, хитаючи головою. — Давай швидше, ти вже запізнюєшся. Мама просила передати, щоб ти ні в якому разі не користувалась П гелем для душу!

Під душем я постаралася витіснити всі спогади про вчорашній день. Але до ладу мені це не вдалося, через що я не одну хвилину простояла, впершись лобом у двері душової кабінки і бурмочучи: «Мені це тільки наснилося!» Головний біль погіршував ситуацію.

Коли я нарешті спустилася до їдальні, сніданок, на щастя, майже закінчився. Ксемеріус висів сторч головою на люстрі й розгойдувався.

— Ну що, протверезіла наша маленька п’яничка?

Леді Аріста окинула мене поглядом з голови до ніг.

— Ти спеціально нафарбувала тільки одне око?

— Е-е-е… ні.

Я хотіла обернутись і піти, але втрутилась мама.

— Спочатку сніданок! Вії можна нафарбувати й потім.

— Сніданок — найважливіша трапеза кожного дня, — додала тітка Гленда.

— Дурня! — кинула тітонька Медді. Вона сиділа в халаті в кріслі біля каміна, підібгавши коліна, як маленька дівчинка. — Сніданок можна й пропустити — при цьому економиш купу калорій, які ввечері можна інвестувати в келих вина. Або в два келихи. Або в три.

— Схоже, любов до алкогольних напоїв — це сімейне, — зауважив Ксемеріус.

— Еге ж, це одразу можна побачити по її фігурі, — прошепотіла тітка Гленда.

— Я, може, трохи й затовста, але ніяк не глуха, — відрубала тітонька Медді.

— Полежала б ти краще в ліжку, — озвалася леді Аріста. — Сніданок не проходить так напружено, коли ти довго спиш.

— На жаль, це від мене не залежить, — відказала тітонька Медді.

— У неї сьогодні вночі знову було видіння, — пояснила мені Кароліна.