Годi прiрви океану жменями землi забить,Годi гненного стану краплею води залить.Не зможе в яскинi орел розгорнути крил?У край пiднебесний таки полетiв звiдсiль.Не буде плоттю ситий дух.Прiрва – дух у чоловiку, ширша всiх небес та вод,Не наситишся довiку, чим звабляється народ.Вiд цього-бо скука i скрежет, нудьга, печаль,Вiд цього неситiсть, iз краплi бiльший став жаль.Не буде плоттю ситий дух.Роде плотський! Невiгласи! Доки будеш тяжкосерд?Серце обмуруй, тим часомна небесну поглянь твердь.Чому ти не хочеш знати, де таїтъся Бiг?Чому ти не дбаеш, щоб побачить його мiг?Прiрва пpipвy вдоволить враз.Пісня 12-та
Iз цього зерна: «Блаженнi вбогi духом» [29], тобто «Премудрicть книжника в доброчасностi святкування, а коли умаляеється в дiяннях cвoїx, упремудриться» (Сирах). «Змалiйте i розумiйте…» [30].
В город не пiду багатий – на полях я буду жить,Biк свiй буду коротати там, де тихо час бiжить.О дiброво, о зелена! Моя матiнко свята!В тобi радicть звеселнна тишу, спокiй розгорта.Бо мiста, хоча й високi, в море розпачу штовхнуть,А ворота, хоч широкi, у неволю заведуть.О дiброво, о зелена! Моя матiнко свята!В тобi радicть звеселенна тишу, спокiй розгорта.Hi, не хочу їздить в море, красних не вiзьму одеж,Бо вони ховають горе, сум, сум'яття, страх без меж.О дiброво, о зелена! Моя матiнко свята!В тобi радicть звеселенна тишу, спокiй розгорта.Йти гидую з барабаном завойовувать мicтаЧи лякать цивiльним саном, щоб хилилась бiднота.О дiброво, о зелена! Моя матiнко свята!