Роберт Л. Стайн. Посміхнись та помри (2023)

Грег поклав камеру на полицю, заправивши під неї ремінь для перенесення. Потім він штовхнув двері.

- Тепер забираємося звідси.

Він відчув себе набагато краще. Таке полегшення. Неймовірне відчуття.

Будинок стогнав і скрипів. Проте Грегу було байдуже.

Ще один спалах блискавки, цього разу яскравіший, як спалах фотоапарата, відкинув мерехтливі тіні на стіну.

- Ходімо, - прошепотів він. Але Шері вже випередила його, обережно пробираючись через розкидані всюди коробки з-під їжі, поспішаючи до сходів.

Вони вже були на півдорозі догори. Грег відставав від Шері на крок, коли над ними з'явився Спайді, який безшумно вийшов на сходовий майданчик, заблокувавши їм шлях до втечі.

Двадцять дев'ята глава

Грег моргнув і похитав головою, наче намагаючись відігнати від себе образ постаті, яка темним поглядом дивилася на нього.

- Ні! - вигукнула Шері й припала до Грега спиною.

Він схопився за поруччя, забувши, що вони впали під вагою Майкла під час їхнього першого візиту до будинку. На щастя, Шері відновила рівновагу перед тим, як скинути їх обох зі сходів.

Позаду них спалахнула блискавка, осяявши сходи білим світлом. Але нерухома постать на сходовому майданчику над ними залишалася оповитою темрявою.

- Відпустіть нас! - Грег нарешті зміг вигукнути, знайшовши голос.

- Так. Ми повернули твою камеру! - додала Шері. Її голос звучав тонко і налякано.

Спайді не відповів. Замість цього він зробив крок до них, на першу сходинку. І потім спустився ще на одну сходинку.

Мало не спіткнувшись знову, Грег і Шері відступили до підвального поверху.

Дерев'яні сходи скрипіли на знак протесту, коли темна постать повільно, але впевнено ступала вниз. Коли він досягнув підлоги підвалу, тріскуча блискавка осяяла його синім світлом і Грег та Шері вперше побачили його обличчя.

У короткому спалаху світла вони побачили, що він дуже старий. Старіший, ніж вони собі уявляли. Його очі були маленькими й круглими, як темні мармурові кульки. Рот теж був маленький, стиснутий у вузькій, погрозливій гримасі.

- Ми повернули камеру, - сказала Шері, злякано дивлячись, як Спайді підкрадається ближче.

- Може ми вже підемо? Будь ласка?

- Дай я спочатку подивлюся, - сказав Спайді. Його голос звучав молодшим за обличчя. - Назад.

Вони завагалися. Але він не залишив їм вибору. Провівши їх через захаращену підлогу до робочого столу, він поклав велику руку на лещата і повернув ручку. Дверцята відчинилися. Він витягнув камеру і підніс її до обличчя, щоб розглянути.

- Ви не повинні були її брати, - тихо сказав він, крутячи камеру в руках.

- Нам дуже шкода, - швидко сказала Шері.

- Тепер ми можемо йти? - запитав Грег, прямуючи до сходів.

- Це не звичайна камера, - сказав Спайді, піднявши на них свої маленькі оченята.

- Ми знаємо, - вигукнув Грег. - Знімки, які вона зробила. Вони...

Очі Спайді широко розплющилися, вираз обличчя став гнівним.

- Ти фотографував нею?

- Лише кілька знімків, - відповів Грег, шкодуючи, що не тримав язика за зубами. - Вони не вийшли. Справді.

- Значить, ти знаєш про камеру, - сказав Спайді, швидко просуваючись до центру кімнати.

«Він намагається заблокувати нам шлях?» запитав сам у себе Грег.

- Вона певно зламана абощо, - невпевнено сказав Грег, засовуючи руки в кишені джинсів.

- Вона не зламана, - тихо промовила висока темна постать. – Вона втілення зла.

Він рушив до низького фанерного столу.

- Сідайте туди.

Шері й Грег обмінялися поглядами. Потім, неохоче, вони сіли на край столу. Вони сиділи скуто, знервовано, їхні погляди кидалися в бік сходів, до втечі.

- Камера – це втілення зла, - повторив Спайді, стоячи над ними, тримаючи камеру обома руками. – Я точно це знаю. Бо я допоміг її створити.

- Ви винахідник? - запитав Грег, дивлячись на Шері, яка нервово смикала пасмо свого чорного волосся.

- Я науковець, - відповів Спайді. - Або, краще сказати, був науковцем. Мене звати Фредерікс. Доктор Фріц Фредерікс.

Він переклав камеру з однієї руки в іншу.

- Мій партнер по лабораторії винайшов цю камеру. Це була його гордість і радість. Мало того, вона могла б принести йому величезні статки. І принесла б обов’язково, я кажу.

Він зробив паузу, на його обличчі з'явився задумливий вираз.

- Що з ним сталося? Він помер? - запитала Шері, все ще смикаючи пасмом волосся.

Доктор Фредерікс хихикнув.

- Ні. Гірше. Я вкрав у нього винахід. Я вкрав креслення і камеру. Розумієте, я був не найкращою людиною. Я був молодий і жадібний. Дуже жадібний. І я не зупинявся перед крадіжкою, щоб розбагатіти.

Він зробив паузу, дивлячись на них обох, ніби чекаючи, що вони щось скажуть, висловлять своє несхвалення щодо нього. Але Грег і Шері мовчали, дивлячись на нього з низького фанерного столу, він продовжив свою розповідь.

- Коли я вкрав камеру, це застало мого напарника зненацька. На жаль, відтоді всі наступні несподіванки були моїми.

Дивна, сумна посмішка з’явилась на його старечому обличчі.

- Мій напарник, бачите, був ще набагато злішим, ніж я.

Доктор Фредерікс кашлянув собі в руку, а потім почав ходити перед Грегом і Шері, розповідаючи. Він говорив тихо, повільно, наче вперше за довгий час згадав цю історію.