Повне зібрання короткої прози. Том 1

Утім, Дік не став би культовим письменником, якби все зводилося до некомпетентності пса. Річ у тому, що із самого початку оповідання нам дозволяють повірити в те, що сміттярі — справді інопланетяни, а пес — єдиний, хто знає правду, та не може нею поділитися. Тож, правду кажучи, питання, чия версія подій правильніша — пса чи господарів — лишається остаточно не вирішеним. Точніше, єдина можлива для Філіпа Діка відповідь звучала б так: рацію мають усі.

То як тоді зрозуміти, що реальне, а що — ні? Чи існує взагалі спосіб дізнатися? Дік шукав відповідь на це питання все своє життя і дійшов певних проміжних висновків. Наприклад, запозичив із давньогрецької філософії поняття idios kosmos та koinos kosmos — суб’єктивної та об’єктивної реальності відповідно. Фактично koinos kosmos може й не існувати, бо кожен із нас перебуває у бульбашці власного унікального уявлення про світ, сформованого оточенням, вихованням, батьками, школою, суспільством, навіть хімічним складом мозку. Наші реальності, наші погляди можуть кардинально різнитися, як відрізняються світи оптиміста й песиміста, людини зі звичним сприйняттям кольорів та людини з дальтонізмом, здорової людини та людини з психологічними розладами. Стверджувати, що ваша особиста реальність тотожна реальності колективній, щонайменше наївно: безумовно, людство домовилося про спільне сприйняття форм, кольорів та суспільних явищ, проте ви ніколи не зможете пояснити людині зі слуховими галюцинаціями, що того, що вона чує, насправді не існує. Знімки активності слухових зон її мозку покажуть, що для неї вони ще й як існують, і, по суті, визнавати чи не визнавати її право на власну реальність — це не її, а виключно ваша проблема.

Найкраще визначення, що його Дік зумів дати цьому поняттю, було таким: «Реальність — це те, що не зникає навіть тоді, коли ви перестаєте в нього вірити». Свято його дотримуючись, він ретельно перевіряв будь-яку інформацію, розмірковував, сумнівався, зважував протилежні думки і завжди ставив собі питання: а що як...? Чи то: а що якби?..

Що якби США програли у Другій світовій війні й опинилися розділеними між нацистською Німеччиною та імператорською Японією (роман «Людина у високому замку»)?

Що якби одного вечора до вас додому завітало військо ельфів, а на ранок запропонувало стати їхнім королем і попросило допомогти їм у боротьбі з тролями (оповідання «Король ельфів»)?

Що якби ви одного дня виявили, що вас не злюбив придбаний вами годинник (оповідання «За дверцятами»), або що вас намагається вбити мікроскоп («Колонія»), або мурахи («Витратний матеріал»), або дитячі іграшки («Маленькі повстанці»)?

Найтиповіший же діківський сюжет, що його ви в тій чи тій формі знайдете у багатьох творах письменника (а далі почнете з першого погляду впізнавати у численних послідовників), має такий вигляд: одного дня головний герой починає відчувати, що щось не так. Якась незначна дрібниця, на кшталт того шнура від лампи, від якої можна відмахнутися, але яку попри все він так і не може викинути з голови. За першою невідповідністю в очі впадає друга, далі третя, а далі вже все навколо починає видаватися героєві фальшивим — бо, звісно, так воно і є: вся його реальність — штучна, і він не мусив би цього знати (чи пам’ятати), але внаслідок якоїсь несправності система дає збій і розсипається, показуючи, як воно є насправді.

От тільки якщо ви дивилися «Матрицю» (яка великою мірою стала можливою завдяки творам Філіпа Діка), то знаєте, що реальний світ може виявитися не таким уже й дружнім. Утім, цей аргумент Діка, як і його персонажів (і персонажів «Матриці» теж), турбував найменше: всі вони воліли знати правду, хай би якою вона була.

Герої оповідання «Захисники», що мешкають у бункерах під землею, ховаючись від наслідків ядерної війни, починають підозрювати, що свинцеві роботи, які працюють замість них на поверхні і регулярно передають дані про смертельний для людського життя рівень радіації, з якихось причин їх обманюють. Загін обраних таємно вибирається назовні, щоб дослідити реальний стан справ — вони розуміють, що скоріш за все не повернуться, але готові до будь-якого розвитку подій заради знання. Конґер, протагоніст оповідання «Череп», вирушає для виконання важливого завдання в минуле, тільки щоб виявити, що його роль у тамтешніх подіях вже прописана, — і мужньо прийняти її. Реґл Гамм із роману «Звихнувся час», як і Дженнінґз із оповідання «Час розплати», ладні піти на будь-який ризик, аби відновити втрачену пам’ять і дізнатися, що саме їх змусили забути.