Читаем Пiд тихими вербами полностью

- Атож, лiтатиму! - промовив гiрко Зiнько, дивлячися, як, поблискуючи крилами проти сонця, линули кудись у повiтрi пташки - легенькi та вiльнi. I вiн додав думкою: "От так жити б хотiлося, так вiльно, легко!.. Полинути б, кинутися до дiла!"

Вiн поворухнувся,груди заболiли дужче.

Безмiрна журба, туга за втраченою силою обняла його…

- Гаїнко! Поможи менi в хату… не хочу я тут…

Вона пособила йому встати, ввiйти в хату, дiйти до лiжка. Вiн лiг i заплющив очi. Чорнi круги попiд ними визначилися ще виразнiше; обличчя робилося таке блiде, мов уся кров його покинула. Спершу дихав важко, потiм заспокоївся, дихання ставало все рiвнiше, тихше… ледве чути… I Гаїнцi здалось, що вона вже його зовсiм не чує, що вже смерть визирає з того блiдого обличчя… що Зiнько вже зовсiм як мрець. Кинулась до його, вхопила за руку:

- Зiньку!

Вiн iздригнувся, розплющив очi.

- Що тобi, серце?

- Нiчого, нiчого… Це я так… Я тебе збудила… Спи, серденько!

- Нi, я не спатиму…

Але знов заплющив очi i знов лежав, як мрець.

"Нi, не пособить лiкареве гоїння! - думала Гаїнка.Треба послухатися дiда, бо вже.. страшно, страшно й здумати!.."

I вона зважилася…

Того ж вечора Васюта привiз iз Чорновуса лiки. Вона не внесла їх до Зiнька в хату, замiсто їх поставила туди дiдову пляшку…

Одначе не зважувалася довго.

Радiла, що Зiнько заснув звечора i не треба було йому давати лiки. Але як прокинувся i сказав дати, то мусила.

В неї так трусилися руки, як вона наливала зiлля, що пляшка цокотiла об велику чарку. Налила i дуже довго затикала пляшку, аж Зiнько попитав:

- Що це ти там робиш, що не даєш?

Тодi вона пiднесла йому чарку, вiн пiдвiвся, взяв i випив одразу. А її вхопив холодний страх, i не помiчала, що вiн оддає їй порожню чарку. Врештi взяла. Вiн лiг знову, заплющив очi й затих.

Лежав тихо.

Їй потеплiшало,- вона починала заспокоюватися. Одначе не лягала спати й не гасила, а сидiла на ослонi бiля його.

Вiн, здається, спав.

Враз вiн розплющив очi, пiдвiвся, вхопився рукою за горло:

- Ой!.. Дихати!.. Давить!..

Гаїнка кинулась до його:

- Зiнечку! Де давить? Що?..

- Горло… в грудях пече… Дай води!..

Вона подала йому кухоль з водою. Вiн випив трохи i впав на подушку. Вона стояла над їм i дивилася на його широко розплющеними очима.

Вiн лежав тихо кiлька часу, а тодi знов ухопився за груди:

- Води!..

I вiдразу його скорчило всього так, що вiн ледве не впав з лiжка.

Гаїнка вхопила його.

- Дiду!.. Мамо!.. Рятуйте!..- крикнула несамовито.

Крик був такий страшний, що й дiд i мати попрокидалися i вскочили в хату:

- Що це?

- Зiнько…

Вони глянули.

Зiнько лежав у неї на руках, i на блiдих губах червонiла в його кров.

- Зiньку! Сину! Що тобi? - питалася перелякана мати.

- Води!..

Йому подали води,вiн пив жадiбно. Тодi впав знесилений на подушки.

Та не багато перепочив. Новi корчi вхопили його, i вiн забився в матерi на руках, i знову зачервонiла на губах кров. Дiд кинувся до його з водою. Почав затихати, припав устами до кухля.

- Ой боже, що ж я наробила! - скрикнула Гаїнка несамовито i впала навколiшки перед лiжком.- Ой, що ж я, проклята, наробила,- я ж тебе, Зiнечку, струїла!..

Його очi розплющилися, глянули на неї дивним поглядом.

- Що ти сказала? - ледве вимовив.

- Це ж я тобi не лiкiв дала, а знахаревого зiлля!

- Ти… знахаревого… А я ж казав…- простогнав хворий.

- Я ж думала, що воно пособить… я ж не знала, що таке лихо… я ж…

- Дiду! - промовив Зiнько.- Або самi… або бiжiть до Васюти,- хай до лiкаря… зараз…

Переляканий дiд кинувся, нi слова не кажучи, з хати. Зiнько лежав, заплющивши очi, i тяжко дихав. Гаїнка все стояла навколiшках бiля лiжка, притиснувши руки до грудей, i дивилась нерухомим поглядом на Зiнька. Вiн мовчав довго.

Врештi промовив:

- Мамо… нехай… вона пiде… Ви самi зостаньтесь зо мною…

Гаїнка встала i вийшла з хати.

Вийшла в сiни, повернула в хижку i забилася там у найдальший куток.

Сiла долi i сидiла так у темрявi, обхопивши голову руками, прихиливши її до стiни.

Чула, що вмирає. Вмирає, бо вiн умирав i прогнав її вiд себе.

Знала, що заробила це.

Вороги вбивали - не вбили, а вона вбила, вона своєю зрадною рукою подала йому смерть.

Знала, що нема й кари на таке лиходiйство.

Душогубовi-розбiйниковi є кара, а їй нема, бо нiхто такого не зробив, як_ вона.

Знала, що їй уже нема нiчого на свiтi, сама темрява.

I вмирала в темрявi.

Не могла ворухнутися, не могла скрикнути, у неї не було вже сили, її тiло вже не жило, тiльки душа жива болiла так…

О, як без мiри, без краю!..

Ця нiч, ця темрява - вона гнiтила їй душу, роздавлювала, знищувала, а душа все почувала, все болiла.

А там Зiнько вмирає.

I вона не смiє туди пiти.

Боже, боже! Нащо ця душа невмируща? Хай би вона вмерла!.. Тiльки б не цi муки, не це мордування!..

Хоч би кричати здужала!..

Нема голосу…

Дiд вернувся вiд Васюти з поганою звiсткою: саме як Васюта ще вдень був в Чорновусi, лiкар побiг поштою на станцiю, на машину: на три днi їхав у губернiю, в город!

Помочi не було.

Зiнько вислухав це мовчки.

А дiд, стоячи над їм, казав:

- Зiiiьку! С'їну! Прости мене!.. Це я тебе занапастив'.. Це я добув зiлля в знахаря i Гаїнцi звелiв… Говорив, хлипаючи, i весь трусився.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Отверженные
Отверженные

Великий французский писатель Виктор Гюго — один из самых ярких представителей прогрессивно-романтической литературы XIX века. Вот уже более ста лет во всем мире зачитываются его блестящими романами, со сцен театров не сходят его драмы. В данном томе представлен один из лучших романов Гюго — «Отверженные». Это громадная эпопея, представляющая целую энциклопедию французской жизни начала XIX века. Сюжет романа чрезвычайно увлекателен, судьбы его героев удивительно связаны между собой неожиданными и таинственными узами. Его основная идея — это путь от зла к добру, моральное совершенствование как средство преобразования жизни.Перевод под редакцией Анатолия Корнелиевича Виноградова (1931).

Виктор Гюго , Вячеслав Александрович Егоров , Джордж Оливер Смит , Лаванда Риз , Марина Колесова , Оксана Сергеевна Головина

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХIX века / Историческая литература / Образование и наука