Пiд крижаним щитом

- Ось вiдмiтка, - Клара вказала на червоне коло, намальоване на скелястiй долiвцi, в центрi якого стояв сiрий ящичок. - Бачиш цифру? Шiстсот метрiв. Це так близько, що ми назвали грот "Магнiтним полюсом". Всього за шiстсот метрiв звiдси пасма силових лiнiй магнiтного поля входять у земну кулю.

Вiра одразу ж похнюпилась. "Всього шiстсот метрiв... - повторювала в думцi. - Доведеться засмутити Никифора... Його задум нездiйсненний. Звичайно, коли б вiн звернувся по допомогу... Але нi, жоден з iнститутiв не прийме його проекту. Який жаль!"

XVIII

Никифор слухав розповiдь Вiри про поїздку в Антарктиду з нетерплячiстю, властивою нервовим людям. Ходив по кiмнатi i квапив:

- Конкретнiше! Коротше!

А коли Вiра обмовилася про зеленкуватого Ураноса, сердито кинув:

- Це нi до чого!

Докладно розпитував про грот "Магнiтний полюс", i Вiрi довелось нiяковiти: багато чого вона не знала. Якi породи? Глибина рiчки при входi в грот? Швидкiсть течiї? Температура води?..

- Треба ж орiєнтуватися на мiсцi!

Та найбiльше Вiра потерпала: як їй сказати про головне, про те, що до полюса з грота далеко, що, можливо, взагалi доведеться облишити всю цю затiю з експедицiєю? Розповiдала про лiфт, про тунелi в кризi, а Никифор усе пiдганяв:

- Ну, ну...

Йому вже малювалася картина: вони проберуться в грот, розпакують тюк i змонтують переносний бур. Джерело магнiтного поля може виявитися зовсiм близько вiд поверхнi. Керни, звичайно, ламатимуться, треба заготувати алмазнi. Спочатку вiн промацає породу ультразвуком.

Ех, коли б дiстати хоч шматочок тiєї таємничої речовини! Отодi б усi заметушилися, забули б про iгнорацiю. "От Ярковий! Iсторичне вiдкриття! Даремно не прислухалися до його слiв, ах, як негарно вийшло!"

Раптом зазвучав екран обов'язкового каналу зв'язку. Никифор закляк, Вiра обернулась до срiбного прямокутника. На ньому виринуло сухорляве, уже немолоде обличчя секретаря мiсцевої Ради Моралi й Етики.

- До уваги всiєї комуни! - промовив секретар. - Науковий працiвник Никифор Ярковий досi не визнав своєї провини. Рада Моралi й Етики оголошує йому перше попередження. Нагадуємо Ярковому, що пiсля третього попередження, згiдно з Кодексом, Рада буде вимушена винести рiшення про усамiтнення його на теренi Гренландiї.

Никифор стиснув кулаки:

- Чула? Погрожують! Та менi в Гренландiї було б краще, анiж тут. Але вони ще пошкодують... -Забiгав по кiмнатi, затим звернувся до притихлої Вiри: - А ти чого зiщулилась? Засуджуй мене, картай, iгноруй!

Вiра поглянула йому в розчервонiле обличчя:

- Заспокойся, Ник. Ситуацiя серйозна, треба все зважити... Я ж тобi не договорила про грот. Полюс же не в гротi, а за шiстсот метрiв у надрах гори, так що експедицiя наша сама собою...

- Що?! - Якусь хвилину вiн не мiг вимовити й слова, а тiльки дивився на неї. - Шiстсот метрiв... I ти гадаєш, мене злякають отi метри? Помиляєшся!

- А я б радила послухатися попередження...

- I що?

- Ну, зрозумiй же, Ник, для тебе ж буде краще.

- Ну, що ж... Якщо злякалась, можеш кинути мене. Я сподiвався...

Вiра пiдвелася i пiдiйшла до нього з вiдкритим поглядом.

- Ти не зрозумiв. Ми будемо разом. Адже тобi потрiбна моя допомога?

Никифор мовчки обiйняв її за плечi.

XIX

Стугонить, лютує пурга.

Вiра здригається, їй здається, що й "Електрон" дрiбно тремтить вiд холоду. За iлюмiнаторами - суцiль темiнь, по них шмагають без угаву снiжнi нагаї. У головi гуде, скронi стискує тупий бiль. Вiра чує важке Никове дихання i шепоче:

- Ник... Ти чуєш, Ник?..

Вiн щось бурмоче, довго чимось там шарудить, нарештi в його руцi спалахує лiхтарик.

- Жива?

- А ти?

- Я живучий...

Тепер вона бачить його розпухлу щоку, закривавлену губу.

- Та-ак... - каже Никифор. - Це ще добре, могло бути й гiрше.

- Будемо сподiватися, що тепер пiде на краще.

- Ще Прометей дав людям... слiпу надiю.

...Велика червоняста куля сонця сховалася десь за далекою Африкою, коли вони, подолавши води розбурханого Iндiйського океану, наблизилися до полярної снiгової пустелi. Вона зблиснула крижаною стiною, освiтленою прожекторами, об пiднiжжя прямовисних крижаних урвищ люто билися водянi вали, дроблячись, пiнячись у нiмому ревищi.

Вiра сидiла за спиною в Никифора (вiн як прикипiв до пульта управлiння) i через його плече дивилася в переднiй овальний iлюмiнатор. Панорама розгорталася непривiтна, сувора. Дiвчина зiщулилась, вiдчуваючи фiзично, вочевидячки свою слабосилiсть супроти стихiй природи.

- Тримайсь, Вiруню! - вигукнув Никифор, на мить обернувшись назад. їй здалося, що обличчя в нього пополотнiло.