Перша зустрiч

З наближенням до поверхнi планети кiлькiсть повiдомлень росла, наче лавина. Усi сто п'ятнадцять передавальних каналiв Щехса були завантаженi до краю. Передачi велись безперервно. Щехс вийшов на колову орбiту бiля Землi i вже зовсiм з малої висоти, що дорiвнювала яким-небудь двомстам кiлометрам, уважно розглядав поверхню планети в електроннi телескопи. Зображення кодувалося й тут же передавалося на Лтець. Але там його отримували не в той самий час, а з великим запiзненням. Лтець була так далеко вiд Землi, що навiть променевi свiтла й тому потрiбнi були роки, щоб долинути до неї.

Лтецяни бачили на своїх екранах телеприймачiв i чули по радiо передачi, якi Щехс вiв чотири з лишком роки тому за земним лiточисленням. Вони бачили тi подiї, якi минули давним-давно.

Простiр роздiляв у часi мислячi iстоти, створював непереборну перешкоду для миттєвої реакцiї, робив практично неможливим керування роботом з рiдної планети. Вiдстаневий бар'єр обмежував можливостi мислячих iстот.

VI

На Лтецi була велетенська будiвля з красивим прозорим куполом, яку знав кожний лтецянин. Це був Центральний Зал керування космiчними перельотами. Сюди надходили всi вiдомостi про космiчнi кораблi, запущенi з Лтецi. Тут також обробляли повiдомлення, якi одержували вiд Щехса. Звiдси iнформацiя направлялася у величезнi куби електронної пам'ятi, що зберiгаються глибоко пiд поверхнею планети у спецiальних пiдвалах, де записувались назавжди. У Центральному Залi були примiщення, де стояли прилади спостереження, аналiзуюча апаратура - технiчнi очi та вуха лтецян величезної чутливостi, якими вони прислуховувались до голосу космосу i вдивлялися в його безкрайнi далечiнi.

Майже рiвно двадцять п'ять рокiв тому тут, у Центральному Залi, точилися палкi суперечки. Спецiальна комiсiя обговорювала програму дослiджень, яку потрiбно було запрограмувати для Щехса. Цiєю програмою визначалися майбутнi дiї Щехса в рiзних ситуацiях.

У той час тут зiткнулося двоє угруповань учених. Одне з них очолював високий похилого вiку чоловiк з вольовим енергiйним лицем, гучним голосом i впевненими рухами. Це був вiдомий астроном Гон. Вiн був противником гiпотези населеної планети. Вiдгадку таємницi зiрки Б-62/1602 вiн шукав у невiдомiй реакцiї, в невiдомих ядерних перетвореннях на її поверхнi. За нього стояла велика група вчених. Вони наполягали на тому, щоб у пам'ять Щехса було закладено програму, нацiлену переважно на вивчення властивостей самої зiрки.

- Щехс повинен наблизитися до Б-62/1602 настiльки, наскiльки це можливо, - казав Гон. - Основа дослiджень - ядернi перетворення. Всi комiрки його пам'ятi мусять бути заповненi iнформацiями про вiдомi нам ядернi реакцiї. Щехс має протягом короткого часу виявити нову реакцiю i повiдомити про неї на Лтець. Пiсля повної витрати пального Щехс упаде на Б-62/1602 i згорить. На цьому його мiсiя закiнчується. Що ж до гiпотези колеги Чадаза про штучне походження радiосигналiв, то... - вiн зробив виразну паузу, посмiхнувся, немовби закликаючи аудиторiю поспiвчувати йому i зрозумiти, як важко дiбрати слiв у такiй смiшнiй ситуацiї, що склалася з цим Чадазом, i закiнчив: - ... то треба подякувати йому за смiливiсть наукової гiпотези й на цьому обмежитися. На кожну гiпотезу неможливо витрачати дорогоцiннi комiрки пам'ятi Щехса.

Чадаз у всьому був повною протилежнiстю Гону, якщо не брати до уваги такого ж похилого вiку i такої ж слави. Вiн був середнiй на зрiст, iз звичайним дуже спокiйним лицем, з рiвним, навiть трохи монотонним голосом, зi стриманими, на перший погляд, навiть несмiливими рухами. Тi, хто були з ним знайомi ближче, прекрасно знали, що за цiєю найзвичайнiсiнькою зовнiшнiстю приховується справжнiй вчений - педантичний i врiвноважений, надзвичайно пунктуальний i добросовiсний, з величезною ерудицiєю i з великою силою волi. Знав це i Гон. йому неодноразово доводилося бути опонентом Чадаза. Тепер Гон нетерпляче чекав його вiдповiдi на свiй виступ. За Чадаза стояли горою астроботанiки, астрогеологи i астропалеонтологи.

Чадаз поволi пiдвiвся зi свого мiсця i, дивлячись у вiчi Гону, дуже спокiйно сказав своїм звичайним тихим голосом, що змушував усiх напружувати слух i зiр i дотримуватися тишi, аби почути:

- Я згоден з колегою Гоном. На кожну гiпотезу справдi не варт витрачати дорогоцiнних комiрок пам'ятi Щехса.

Очi Гона загорiлися радiсним вогнем. "Невже вiн справдi поступається Щехсу? Щось не схоже на Чадаза. Можливо, пастка?" Радiсть Гона була передчасною. Чадаз перевiв погляд на голову засiдання i так само спокiйно вiв далi: