Олесь Бердник

Виступив з кола присутніх Скалій. Схопивши могутніми руками чепігу, похилену набік, він нап’яв могутні м’язи, аж загарчавши від зусилля. Проте плуг навіть не поворухнувся.

Приступив до плуга Микула. Однією рукою взявся за чересло, і чарівний плуг, ніби пушиночка, піднявся над головами старійшин.

— Диво! — скрикнув Грім-тур.

— Диво, — згодилися магатями та волхви. — Рука Сваро-гова і Дажбожа! Минуло, тобі суджено запрягти гадів до плуга і проорати Змійові Вали довкола Троян-поля! Чи готовий ти випити молока зоряної корови?

Засміявся дзвінко Микула. Ясним поглядом оглянув своїх батьків та друзів.

— Навіщо мені молоко зоряної корови? Я п’ю його щодня. Матінка Гея, рідна земля дарує кожному те молоко з року в рік. Те, що попрошу в неї, — матиму. Гляньте!

Тупнув ногою Микула об верхів’я Дивич-гори і почав рости. Ось він удвічі вище звичайної людини. Ось — вчетверо. А далі — вшестеро, вдесятеро. А потім став як гора, і плуг зоряного Коваля сягав йому лише до пояса.

— Берися до справи, — схвально сказав юнакові Ям. — Направду Матінка Гея тебе благословила, що маєш чарівну силу сам по собі. Навіки залишиться пам’ять про тебе у казках троянських.

Микула легко підняв плуга на плече, кількома кроками спустився з Дивич-гори до берега Дана-пра, де в яругах ревли приковані на ланцюгах гади — велетенські ящери-змії. Троя-ни бачили, як юнак приготував мідні ярма та велетенські посторонки, прив’язав їх до Сварогового плуга, а потім вирвав паколи із землі, що на них були прикуті плазуни, і накинув упряж на потворних тварин. Вони заричали оглушливо, здибилися над кручами, та Микула вдарив їх здоровенним бичем по хребту і змусив виповзти на рівний степ.

Чересло врізалося в землю, рілля, мов чорна хвиля, здіймалася над полями, над дібровами, над яругами та горбами. Колихалася земля, в небі потемніло, затуманилося ясне сонце. Зміїне ревище віддалялося до полудня. Зворушені, налякані, здивовані люди довго стояли мовчазні, безсилі висловити своє захоплення або жах. Мовчання порушив волхв Горислав, сказавши:

— Земля троянська віднині буде захищена. Дякуймо Сва-рогові. Готуйтеся до великих жнив, люди. В дні щедроти Дажбога та Матері Лади маємо вирішити, як діяти далі.

Микула проорав зміями-ящерами височенні вали довкола рідного краю: вони перекривали шляхи від напасників зі сходу і заходу, полудня й полуночі. На брамах, витесаних з вікових дубів, стала надійна варта. Понад просторами Троян-поля літали сторожові лелеки та орли із розвідниками, котрі оглядали межі рідного краю, щоб повідомити магатямам та волхвам, коли де-небудь з’явиться ворожа сила.

Тим часом наближалося Купальське Свято і день Великого Жнива. Ниви Троян-поля покрилися копами золотої пшениці. Застукотіли ціпи по широких токах. Закуріли шляхи під колесами возів та гарб, запряжених круторогими сивими волами. Посипалося сонячне зерно у господарські засіки, віщуючи багату, забезпечену зиму. А потім, коли врожай було надійно заховано у коморах та сухих ямах, вся громада Троян-поля, як і громади інших городищ та селищ рідного краю, зібралася на березі річки Красної, щоб віншувати Господаря Дідуха — золотого кумира родючої ниви, любовно витканого руками женців із пшеничної соломи та буйного колосся. Його несли десятки сильних рук на носилках, засланих розкішними килимами, а дівчата й жінки дзвінкими голосами співали хвалу Богу-Хлібові:

— Сонячний хлібець.

Пошив жупанець,

Злотий колосок,

З волошок вінок.

Диво-господар

Нам приносить дар —

Теплі калачі

Кожному в печі.

З Ирію прийшла

Радість до села,

Урожайний рік —

Золотий засік.

Мати Геє — Гай!

Славимо за рай,

Вічно нам подай

Знов такий врожай!

Боже Золотий,

Владарю Святий,

Славимо за світ,

За пахучий квіт.

Славимо тебе

Й диво голубе,

Де твоя лодья

З вічності сія.

Господаря Дідуха посадили посеред вигону, перед ним урочисто поклали на вишитому рушнику велетенський коровай. Наперед вийшов магатям Ям, вбраний, як і решта старійшин та ведунів, у святкові білі шати, підняв угору перстень Старшинства.

— Трояни! Маю повідомити вам славні новини. Перша новина: диво-плугатар Микула завершив громадити Змійові Вали біля Чорного моря. Змії-оратаї потонули у хвилях, бо праця, що її здолали вони, затяжка для гадів!

Трояни радісним гомоном вітали слова Яма.

— Друга новина: за славний подвиг Пращури прийняли звитяжця Микулу до вічної Рідні. Віднині наш Рід володіє правом бути улюбленим дитям Матері Землі.

— Слава Геї! — загукали трояни. — Слава Матері Землі!

— Третя новина: діва Макоша зачала в лоні від Покровителя Роду нашого Дажбога. Віщування Баби Гайї правдиве. Наш край матиме Захисника.

Урочисте мовчання повисло над майданом. Тисячі людей підняли руки до Дивокола, палко дякуючи зоряній Рідні за велику ласку.