Мы все с планеты одной

Мене водила доля у світи.
В чужих краях шукав даремно щастя.
Вокзали, гавані, аеропорти.
Фортуна повертала, як удасться.
Свій хліб насущний тяжко заробляв.
Неначе віл, напружено трудився.
На дискотеках дарма не гуляв.
Солоним потом від роботи мився.
Не доїдав, було, й не допивав.
Складав доляри, щоб сім’ю підняти.
І де я тільки лише не блукав,
Ти снилась дуже часто рідна хата.
Про Україну завжди пам’ятав.
Про те, що я від роду українець.
І все, що у житті найкраще мав,
Гірсть рідної землі – святий гостинець.
І дуже скоро вже наступить час.
Я повернусь додому із чужини,
Бо так давно не бачив усіх вас.
Ти в моїм серці, ненько-Україна.

Наповнить всіх нас благодать господня

Пахнуло сонце у моє віконце,
І наступив ясний, погожий день.
Зійшов на землю ангел-охоронець,
Що по життю мене завжди веде.
Радіє все життю на світі суще.
Я п’ю до дна божественний напій.
Співа душа натхненно невмируща.
Зі мною поруч добрий ангел мій.
І він мені в житті допомагає.
Я з ним прийшов у цей великий світ.
Всі перешкоди на шляху здолаю.
Робити буду все я так, як слід.
І ангел мій зі мною разом буде,
Ніколи він мене не підведе,
Бо я прийшов до вас із миром, люди,
І завтра знову буде новий день.
І завтра буде краще, ніж сьогодні,
І хліб насущний Бог дає нам днесь.
Наповнить всіх нас благодать Господня,
І слава вознесеться до небес.

Осінь життя настає

Плаче у полі косуля,
Ніби маленьке дитя.
Вже відкувала зозуля
Лік на зелені свята.
І відспівав соловейко
В заводі тихій дібров.
З ранку клекочуть лелеки…
Літо так швидко пройшло.
Стрімко роки пролітають,
Осінь життя настає.
Перше й останнє кохання
Згадую часто своє.
Все, що було, промайнуло,
Не повернути назад.
Стало вчорашнє минулим…
Часу невпинна хода.
Зорі на небі згорають.
Мрії збулися мої.
Я перешкоди здолаю.
Слід залишу на землі.

Життєва осінь

Життєва осінь стріла на порозі.
А попереду вже чека зима.
Я прокидаюсь знову по тривозі.
Життя трива, а спокою нема.
В саду моїм відквітли хризантеми
І канни пишноцвіті відцвіли.
Та не змінились поетичні теми.
Я мрійником лишився, як колись.
І не жалкую за роки прожиті,
За все, що сталось, долю не виню.
Вони прекрасні, неповторні миті,
Бо не буває диму без вогню.
І без падіння не буває злету.
Йти до мети, то праця нелегка,
Якщо пішов ти, друже, у поети,
То з неба мани краще не чекай.
Тут, на землі, трудись і вір у Бога
І до кінця пройди земний свій шлях.
Хоча й важка вона, життя дорога,
Та ти відкинь всі сумніви і страх.

Невже все це було колись