Марко Вовчок

У Харківському пансіоні викладалися різні науки, але найбільше уваги приділялося французькій мові, музиці, танцям, вихованню світських манер і вмінню поводитися в шляхетному товаристві. Вілінська ставилася до науки серйозно, вчилася старанно, дуже багато читала. Пізніше її молодший брат Дмитро писав: «Сестра відзначалася гострим розумом і великою допитливістю». Марія добре опанувала французьку мову, самотужки вивчила польську, багато читавши, набула загальноосвітніх знань у значно більшому обсязі, ніж давав пансіон. Але обстановка в цьому навчальному закладі була важкою, задушливою. Учителі й багаті учениці до вбогої Марії ставилися з холодною, погано прихованою зневагою. Доводилося терпіти погордливе ставлення, образи, цькування, глум. Марія тримала себе незалежно, ні перед ким не запобігала, не принижувалася, і багатьом це не подобалося.

Уже в останній рік навчання, приїхавши на різдвяні канікули до Писаревих, Марія сказала матері, що в пансіон більше не повернеться: нових для себе знань вона там не здобуде, тож навіщо ще за півроку платити. Так само категорично вона відмовилася жити в сім’ї вітчима.

У багатої тітки

Вибувши з Харківського пансіону (1847), Марія оселилася в Орлі у своєї хрещеної, тітки Катерини Петрівни Мардовіної. Тітка була пані заможна: її чоловік обіймав прибуткову посаду секретаря Орловської губернської палати в цивільних справах. Тому родина жила в достатку й навіть мала приміський маєток. Катерина Петрівна взяла племінницю як виховательку для своїх дітей – хлопчика шести років і дівчинки п’яти. Звичайно, маєток родичів – то не пансіон, але життя у примхливої і свавільної тітки стало суворою школою життя для дівчини. Пізніше, коли Марія покинула маєток тітки, О. Маркович так писав їй: «…я вітаю тебе зі спокійним життям після вічних сцен, своїх та чужих неприємностей, якими доля тебе заганяла з дитинства…». Увесь вільний час Марія проводила в чималій бібліотеці Мардовіних за читанням творів О. Пушкіна, М. Гоголя, М. Лермонтова, М. Некрасова, І. Тургенєва, зарубіжних письменників. Юна читачка бралася й до різних наукових студій.

На той час вітчим Марії повністю розорив Єкатерининське. Маєток був заставлений і перезаставлений кілька разів для сплати картярських боргів Дмитрієва. Він невідомо куди зник, залишивши дружину з дітьми без будь-яких засобів до існування.

Шістнадцятирічна дівчина розцвіла пишним квітом юності. Незважаючи на крайню бідність родини, залицяльників у Марії не бракувало, й тітка мріяла конче віддати її за багатія. І такий невдовзі нагодився. Надзвичайно багатий і до того ж досить привабливий молодий поміщик Микола Єргольський настирливо домагався руки Марії Вілінської. І дівчині він здавався симпатичним, приємним, навіть чимось кращим за всіх інших у її оточенні. А Катерина Петрівна прекрасно знала про його пишний панський будинок з колонами, парк, великий маєток і величезні статки.