Квентін Дорвард

_{Ці особи проходять перед нами на фоні, розмальованому пензлем великого знавця старовини. Щодо зображення фону дії, історичної декорації, — усіх дрібниць побуту, вбрання, озброєння і т. ін., — Вальтер Скотт не має собі рівного серед своїх сучасників. Він так старанно описує побутову обстановку епохи, що в нього вчилися цієї майстерності багато письменників-реалістів, які ставили своїм завданням зображення дійсності, що їх оточувала. У французькій літературі серед таких учнів Вальтера Скотта ми знаємо, наприклад, великого реаліста Бальзака.}

_{В романі «Квентін Дорвард» сполучаються головні заслуги Вальтера Скотта. У протиставленні образів Людовіка XI і Карла Сміливого показаний основний напрям, в якому йшла європейська історія XV століття. Обидва ці образи подані в усіх їхніх внутрішніх суперечностях, в усій складності їхніх характерів. І ця жорстока сутичка двох соціально-політичних сил показана на яскравому, конкретному фоні, який дає нам змогу перенестись у далеку епоху й вивчати її.}

_{ОЛЕКСАНДР БІЛЕЦЬКИЙ}

КВЕНТІН ДОРВАРД

Розділ I ДВІ ПРОТИЛЕЖНОСТІ

Дивись отут на цей портрет і той:

На них обох зображено братів…

Шекспір. «Гамлет»

Друга половина п'ятнадцятого століття підготувала ряд подій, які призвели до того, що Франція досягла величезної могутності, і ця могутність стала основною причиною заздрості інших європейських держав. До цього часу Франція мусила боротися за саме своє існування проти англійців, що захопили найкращі її провінції, і тільки відважність народу та зусилля короля допомогли залишкам французьких володінь уникнути іноземного рабства. Але небезпека полягала не тільки в цьому. Феодали, що посідали великі землі королівства, особливо герцоги Бургундський[3] і Бретонський[4], нітрохи не вагаючись, виступали проти свого государя й сюзерена — короля Франції — з усякого найнезначнішого приводу. Під час миру вони розпоряджалися у своїх наділах як необмежені володарі, причому Бургундський дім, який, крім Бургундії, володів також найкращою і найбагатшою частиною Фландрії[5], був такий багатий і такий могутній, що нічим не поступався перед королівським двором.

Наслідуючи великих феодальних володарів, кожен дрібніший васал короля і собі виявляв таку незалежність, яку дозволяли йому відстань од центральної влади, розмір його лену[6] та неприступність замків і укріплень. Ці дрібні тирани, яких уже не можна було приборкати законом, безкарно чинили необмежені дикі насильства й жорстокості. У самій Оверні[7] було більш ніж три сотні цих незалежних дворян, для яких убивства й грабунки стали звичайнісінькою й повсякденною справою.

Крім цього лиха, ще одна біда, яка постала з довготривалих воєн між французами й англійцями, спричинялась до загального нещастя королівства. В різних частинах Франції з покидьків усіх інших країн виросли численні загони солдатів, які під командою ватажків, обраних ними з найхоробріших авантюристів, збиралися в банди. Ці наймані вояки продавали на будь-який строк свої мечі тому, хто більше платив; а коли такі послуги були вже не потрібні, вони продовжували війну на свою власну користь, захоплювали замки та фортеці і, використовуючи їх як сховища, брали полонених, щоб правити за них викуп, і вимагали данину від навколишніх беззахисних сіл та міст. Це були «стрижії» та «шкуродери», як називало їх за їхні вчинки мирне населення.