Краєвиди підглядника

У неділю пополудні, коли мій мозок нестерпно шарпався, я прожогом вилетів надвір і подався парком до Клойстера. Зайшов до середини і присів на кам'яній лавочці перед старовинним вівтарем. Приємна прохолода і григоріанські напіви вливалися у мене й відпружували натягнені нерви. Мені стало так легко й так добре, що я занурився в музику й дихання образів і ні про що інше не думав.

— Між святими приємніше, ніж вдома, правда? — почув раптово голос Джуліани і здригнувся.

Вона була в міні-спідничці, і я знизу міг бачити її білі трусики з рожево гаптованим візерунком. Засмаглі рамена були оголені, а тісно облягаюча біла блузочка ледве прикривала груди. Сексуально викличний вигляд Джуліани був тут такий чужий і дикий, що її присутність у цій монастирській обстановці здавалася мені мало не блюзнірством. Припускаю, що вона вчинила це навмисне, щоб вирвати мене з цієї благодатної атмосфери і притоптати моє відчуття духовної злагоди.

— Що ви тут робите? Я не думав зустріти вас саме тут… — відізвався я, щоб щось сказати, і воно вийшло трохи недоречно.

— Ви не думаєте, що й мені могло б бути приємно між святими?

— Від вашого вигляду, святі порозтрясають рами.

— То нічого. Краще бути на волі, ніж у золотистій клітці рам, — вона скоса глянула на мене.

— Правда. Я про це, мабуть, найкраще знаю.

— Хіба моя клітка аж така гнітюча? — знов глумливо спитала Джуліана.

— Аж така, — сказав я коротко, щоб закінчити цю нецікаву розмову.

— А за чим ви сюди прийшли? — спитала несподівано.

— Шукати затишку, душевної злагоди, — відповів я.

— Все це треба нищити, чавити, бо воно непридатне для наших планів.

— Ви думаєте, що це для ваших планів непридатне, а не для наших.

— Мої плани без вас не мали б змісту, — сказала холодно.

— Знаєте, моїм найбільшим бажанням тепер є визволитися від вашої клітки й від ваших планів.

— Ви ніколи не визволитеся від мене!

— А то чому? — спитав я, здивований.

— Бо ви любите й жадаєте мене, — сказала твердо.

Я зблід. Ця несамовита жінка вгадувала мої найтаємніші почування. Тому й легко могла гратися зі мною, як кішка з мишею.

— Я вам не віддамся ніколи!

Почувши це, я відчув дивну переміну в собі: наче віддаль між нею і мною збільшилася, і мої пристрасті пропорційно охололи. Я встав і, не сказавши їй слова, пішов геть.

Я заспокоївся на деякий час. Марення не навідували мене, не заходила теж у мої думки й Джуліана. Я перестав жадати її. Наче відсунув її на окраїни своїх почуттів і не заглядав туди.

Мене знову почало вабити місто. Після роботи я їхав на Ґрінич Віллідж і годинами тинявся по вулицях. Коли доводив себе до виснаження, їхав додому, приймав холодний душ і падав у ліжко. Спав так міцно, що ніякі марення не могли протиснутися до мене.

Переходячи одного вечора Крістофер-стріт, я побачив Ромео в гурті блакитних. Як тільки він помітив мене, підбіг, стиснув мене міцно в обіймах і поцілував в уста. Мені зробилося неприємно. Але його радість була така щира, що моє почуття неприємності відразу розвіялося.

— Ох, я дуже радий зустріти вас! Врешті можу висловити вам свою вдячність.

— За що?

— За те, що врятували мене від тієї потвори.

— А хто тепер порятує мене? — пожартував я.

— То проблема, чоловіче!

— Ще й яка…

— Чи ви спішите кудись? — спитав хлопчина.

— Не спішу.

— Тоді ходімо до ресторану. Щось вип'ємо, перекусимо й поговоримо.

— Гаразд.

Ми зайшли до маленької забігайлівки на Гадсон-авеню, що називалася «Одна картопля», замовили по чарці віскі й добірну закуску, розсілися в півтемряві й гуторили.

— Я так хотів вас зустріти, думав уже їхати до того заклятого дому, але боявся, що та потвора знову захопить мене в свої лабети.

— Як ти попався їй у руки? — спитав я.

— Вона сама якось знайшла мене. Я тоді саме приїхав із Балтімору до Нью-Йорка й не мав ще роботи, і вона запропонувала мені «роботу» за дві тисячі доларів: дотримувати їй вечорами товариства, бо вона, як казала, була самотня і в депресії. Я жінок назагал не любив, бо сам був жінкою, але дружні зв'язки з ними завжди мав. Тому й погодився на її пропозицію. Зрештою, я не мав тоді вибору.

— А вона вимагала від тебе більше, ніж «дотирмувати товариства», — докинув я.

— Чоловіче! Вона вимагала того, що було для мене найогидніше: цілувати її, гладити литки й груди і вкінці трахати її! Чи можете уявити таке?! Мені кишки вивертало від того. Вона була якась садистка! Діставала оргазм, коли мучила людину. Крім того, мала страшний вплив на мене. Я не міг визволитися від неї. Почувався, мов залякана муха в павутинні, і не мав власної волі, щоб викопирсатися і втекти.

— Спектаклі, які вона влаштовувала з тобою, були насправді призначені для мене, — сказав я.

— Що ви маєте на думці? — здивувався хлопець.

— Вона робила все те, щоб довести мене до божевілля.

— То ви підглядали за нами?

— Так. Вона це знала і того хотіла.

— То вона мала подвійну приємність, чоловіче!

— А так. Знущалася над тобою і різала живцем мене.