Кодло

— Слухайте! — перекрикуючи натовп, продовжив Горан, — Раз така справа, ми можемо зібратись всі разом і піти поговорити з викладачами. Нас більше…

— Ідіот! Так іще гірше! — гукнув Алекс, — Хіба у нас є докази? Крім постраждалих, які нічого не бачили? Що ми їм скажемо?

Тут я не витримала.

— Є в нас докази! Ось, — я продемонструвала присутнім гердин флакончик, — Ось контейнер з-під нітразепаму, котрий Герда отримала особисто від декана для того, щоб обпоїти Дафну снодійним. В нас є два свідки, які можуть підтвердити слова Герди. Зрештою, в нас є свідчення Евана, котрий був у свідомості, коли його прив’язували до гарроти, і, коли він зможе говорити, він розповість, хто такі ці лорди!

Тут я звичайно, трохи прибрехала — я не мала жодного уявлення, що міг бачити Еван. Правда, з його потуг щось нам повідомити було зрозуміло, що він справді має якусь інформацію про викрадачів. Тоні кинув на мене нервовий погляд — певно не сподівався, що я приплету і його в якості свідка. Та що вдієш! Треба було якось довести цим ідіотам, що ми маємо до діла з кримінальною справою!

Ефект мого виступу був разючим. Бамбузлівців стулили пельки, а решта присутніх почала ледве що не скандувати "В поліцію!". Після ще одного кола дискусії було вирішено, що наступного дня ми відправимо в Сент-Ендрюз делегацію зі свідка — тобто мене — і двох супроводжуючих, Бояна і Горана. Решта, хто не хоче залишатися в Школі, можуть скласти нам компанію, попросити пана Флаерті підвезти їх або добиратись до міста своїм ходом.

В цілому, результат наради влаштував усіх. З відчуттям якоїсь моральної перемоги — чи не над собою? — ми рушили на вечерю, де, обговорюючи перспективи завтрашньої подорожі, віддали належне своїй останній, як я розраховувала, трапезі в цій Школі. Вечеря виявилася смачною — м’ясні рулетики в грибному соусі, кисіль і традиційне пісочне печиво. Мені було навіть шкода, що все закінчується. Школа подобалась мені, подобались викладачі, дикі і незбагненні курси… Невже так мусило статись? Я бачила, що і Дафна, і Боян поділяють мій настрій — сумувати утрьох було дещо легше, та все ж таки… Шкода.

Втім, як виявилося, моя ностальгія була дещо передчасною. Зайшовши ввечері до власної кімнати, я відчула, що щось негаразд. Не знаю, що спричинило це відчуття — темрява (хоч я залишала світло ввімкненим), неприродна тиша чи запах… запах лікарні. Коли чиїсь руки раптово випорснули з темряви, вчепились мені в горлянку і змусили вдихнути цей запах глибше, я відчула навіть легку образу: як Дафні, так снодійне в чай, а як мені — то хлороформ в писок… Грубо і вульгарно. Зате дієво. А ще я подумала, що даремно я так відверто просторікувала про докази та поліцію… Більше нічого, нажаль, я подумати не встигла.

***

З конспектів Ірми Коник, містифікація:

: обман, гру, елементи режисури, фальсифікацію і конспірацію.

— Політична містифікація (застосовується, переважно, для управління громадською думкою, використовується політиками та спецслужбами);

— Літературна містифікація (найчастіше, створення фіктивної персоналії автора, іноді — заплутування читача вигаданими посиланнями, джерелами, особами та ін.);

— Мистецька містифікація (повсюдно використовується для створення ажіотажу, стимулювання інтересу до окремих артистів, митців та мистецьких колективів);

— Наукова містифікація (фальсифікація наукових досліджень, публікація вигаданих "сенсаційних" відкриттів, використання фіктивних експертів та ін.);

— Комерційна містифікація (створення хибних переконань для стимулювання продажу);

— Історична містифікація (може включати фальсифікацію артефактів, хибну інтерпретацію історичних джерел та ін., див. "фальсифікація історії");

— Приватна містифікація (практичні жарти).

: постійний стрес через можливість викриття обману, формування звички до брехні, зверхнього ставлення до об’єкта, іноді — втрата відчуття реальності (професійне вигорання).

***

Як з’ясувалося згодом, я перебувала у несвідомому стані близько доби. Цей час минув для мене нецікаво і малоінформативно — пригадується лише якась низька і чомусь волога стеля та глухі голоси, які я чула немов з дна колодязя. Думаю, викрадачам довелося витратити на мене ще одну дозу хлороформу, оскільки сон мій був напрочуд довгим і липким, мов вчорашній кисіль. Коли дія наркозу вичерпалася, я ще довго не могла отямитись — було таке враження, наче очі, вуха, ніздрі заліплені слизьким болотним мулом, який я не могла вичистити, бо руки чомусь відмовлялися рухатись.

Наступним моїм враженням був холод. Гаспидський, нестерпний холод, який, певно, і привів мене до тями. Ще якусь хвилину я вгамовувала нудотну круговерть в голові, потім поступово зовнішні подразники таки змусили мене усвідомити свій стан та місцезнаходження.