Кіберіада

Увімкнув король машину і, тільки-но вона нагрілася, вигукнув:

— Машино моя цифрова! Люба моя! Так воно й так, хоче електродракон мене трону позбавити, з королівства вигнати; врятуй мене й скажи, як дракона подолати?!

— Е, ні, — відповіла цифрова машина, — спершу ти мусиш визнати, що я в тій суперечці мала слушність, а крім того, я хочу, щоб мене величали не інакше, як Великим Цифровим Стратегом, можеш також називати мене «Ваша Ферромагнітність»!

— Гаразд, гаразд, оголошую тебе Великим Стратегом і згоден на все, що побажаєш, тільки врятуй!

Забряжчала машина, застукотіла, відкашлялась і промовила:

— Річ проста. Треба збудувати електродракона сильнішого, ніж той, що сидить на Місяці. Він переможе місячного, поламає йому всі його електричні суглоби і, отже, досягне мети!

— Ой, як чудово! — відповів король. — А можеш ти мені показати схему такого дракона?

— Це буде супердракон! — сказала машина. — Я не лише можу скласти схему, але й виготовити його самого. Зараз я це зроблю, зачекай тільки хвильку, королю!

І справді, вона забурчала, загримотіла, засвітилась, складаючи щось у своєму нутрі, і ось уже якась подоба величезного кігтя, електричного, вогненного, вистромилася з її боку; та тут король заволав:

— Стій, стара цифрухо, стій!

— Як ти мене називаєш?! Я — Великий Цифровий Стратег!

— Ну гаразд, — погодився король. — Ваша Ферромагнітність, адже електродракон, якого ти виготовиш, переможе того дракона, але сам напевне займе його місце, а як же тоді можна буде його позбутись?!

— Виготовити другого, наступного, ще могутнішого, — пояснила машина.

— Ну, ні! Краще вже нічого не роби, прошу тебе; що мені від того, коли на Місяці з’являтимуться щораз нові й нові дракони, один одного страшніші, коли мені жоден там не потрібен!

— А, ну тоді інша річ, — відповіла машина, — що ж ти мені зразу цього не сказав? Бачиш, як нелогічно ти висловлюєшся? Почекай… я мушу подумати.

І вона загриміла, задеренчала, застугоніла, нарешті відкашлялась і мовила:

— Треба виготовити Антимісяць з антидраконом і вивести його на орбіту Місяця, — тут у ній щось хруснуло, — присісти й проспівати: «А я робот молодий, не боюся я води, бо де вода, там я скік, не вкоротить вона вік, від ночі до ранку стрибаю, мов з ганку!»

— Дивно ти говориш, — мовив король. — Що спільного між Антимісяцем і цією лічилкою про молодого робота?

— Про якого робота? — спитала машина. — Ой, ні, ні, я помилилась, здається, мені всередині чогось бракує, мабуть, я десь перегоріла.

Заходився король шукати пошкоджену деталь, знайшов нарешті перегорілу лампу, вставив нову й запитав машину, що ж робити з Антимісяцем.

— З яким Антимісяцем? — спитала машина, яка тим часом встигла забути, про що говорила. — Нічого не знаю про Антимісяць… постривай, я повинна подумати.

Пошуміла вона, погриміла й промовила:

— Треба створити загальну теорію подолання електродраконів, окремим випадком якої, дуже легким до розв’язання, буде місячний дракон.

— Ну, то створи таку теорію! — сказав король.

— Для цього я повинна спершу виготовити різноманітних експериментальних електродраконів.

— Ні, ні! Красненько дякую! — вигукнув король. — Дракон хоче мене трона позбавити, то що ж буде, якщо ти наробиш їх безліч?!

— Так? Ну, тоді слід удатися до іншого способу. Ми скористаємося стратегічним варіантом методу послідовних наближень. Іди й телеграфуй драконові, що ти згоден віддати йому трон, якщо він виконає три математичні дії, зовсім прості…

Пішов король у спальню, послав телеграму, і дракон погодився; тоді король вернувся до машини.

— Тепер, — мовила машина, — повідом його, яку дію він має виконати першою: нехай поділить себе на самого себе!

Виконав цю вказівку король. Дракон поділив себе на самого себе, але, оскільки в одному електродраконові міститься лише один електродракон, він так само лишився на Місяці й нічого не змінилось.

— Що ж ти накоїла? — вигукнув король, так квапливо забігаючи до спальні, що мало не загубив пантофлі, — дракон поділив себе на самого себе, але, оскільки одиниця на одиницю дорівнює одиниці, то нічого не змінилось!

— Не біда, я навмисне так вчинила, щоб збити його з пантелику, — мовила машина. — А тепер запропонуй драконові добути з себе корінь!

Король телеграфував на Місяць, і дракон заходився видобувати з себе корінь; видобував-видобував, сапав, трусився, скреготав, та ось нарешті корінь піддався, і дракон видобув його з себе!

Вернувся король до машини.

— Дракон тріскотів, трусився, навіть скреготав, видобув корінь, але так само мені погрожує! — крикнув король ще з порогу. — Що тепер робити, стара циф… тобто, Ваша Ферромагнітність?!

— Не журись, — відповіла машина, — скажи тепер, щоб він себе від себе самого відняв!

Помчав король у спальню, послав телеграму, і дракон заходився себе від себе самого віднімати. Спершу відняв від себе хвіст, потім лапи, потім тулуб і нарешті, побачивши, що справа кепська, завагався, але, віднімаючи з розгону й далі, відняв від себе голову, і в результаті лишився нуль, тобто ніщо: не стало електродракона!