На четвертий день пiсля похорону Карпо й Лаврiн почали дiлитись батькiвськими спадками.
- А що, Лаврiне, - сказав Карпо, - роздiлим тепер грунт пополовинi, а то батько одрiзав менi городу, неначе вкрав.
- То й роздiлимо, - сказав Лаврiн. - Чи пiдемо в волость, чи обiйдемось i без волостi?
- А нащо нам здалася та волость! Одмiримо пополовинi город та пополовинi садок, та й годi, - сказав Карпо. - Хiба таки самi собi не дамо ради?
- Про мене, мiряймо город i самi, - сказав Лаврiн. Карпо взяв довгу та рiвну лiщину i почав з Лаврiном мiряти город вздовж та впоперек. Перемiрявши город, вони роздiлили його вздовж пополовинi й позабивали на межi кiлки.
- А що, Лаврiне, чи будемо городити тин, чи, може, й без тину обiйдеться? - сказав Карпо.
- А навiщо той тин здався? Адже ж у нас двiр коло хати спiльний, хоч на йому й стоїть i твоя i моя повiтка та загородка, - сказав Лаврiн.
- Про мене, нехай буде так, - сказав Карпо.
- Але не знаю, як ще нашi жiнки скажуть, - сказав Лаврiн, про матiр вже й не згадуючи.
- Хiба в мене жiночий розум, щоб я жiнок слухав? - сказав Карпо.
Тiльки що вони перемiряли город та садок, з хати вибiгла Мотря. Вона вийшла на город i окинула його оком з горба вниз, а од низу на горб, потiм вийшли на горб i ще раз помiряла грунт очима. Лаврiнова частка здалась їй бiльшою, мабуть, тим, що в чужих руках шматок хлiба все здається бiльшим. Вона скинула з себе пояс та давай мiряти город перше впоперек: на Лаврiновiй половинi вийшло бiльше на один пояс. Перемiряла вона вдруге, - ой лишечко! Лаврiнова частка була бiльше аж на два пояси.
- Бодай вас лиха година мiряла, як ви оце перемiряли, - сказала сама до себе й заходилась мiрять поясом грунт вподовж: ой гвалт! Лаврiнова половина виходила довша на цiлий пояс, ще й висунулась рiжком на вулицю в бузину.
- Потривайте ж! - крикнула Мотря на весь город. - Це, мабуть, свекрушище помагала їм мiрять! Це вона припустила собi на один пояс вздовж та на два пояси впоперек, ще й рiжок у бузинi собi одтягла.
Мотря прожогом побiгла до хати, держачи в руках пояс, та репетувала на весь город. Коло припiчка стояла та хворостина, котрою Карпо з Лаврiном мiряв город. Мотря вхопила хворостину й кинулась у дверi кулею, як птиця.
- Це ви, мабуть, з матiр'ю так мiряли город, бодай вас мiряв сей та той! - крикнула Мотря на порозi так, що дверi з обох хат разом одчинились i з дверей повискакували всi: i Карпо, й Лаврiн, i Кайдашиха, й Мелашка. Вони повитрiщали очi на Мотрю.
- Чого вилупили баньки, неначе мене зроду не бачили? Як це ви перемiряли город? Та нехай його чорти спечуть з такою мiрою! - гукнула не своїм голосом Мотря й брязнула об землю хворостиною так, що вона аж захурчала.
- Хррр! - захурчав насмiшкувато Лаврiн. - Чого це ти кричиш, неначе на батька.
- Кричи на свою матiр! Я й тобi захурчу отiєю хворостиною, коли хоч. Як ви мiряли город, коли Лаврiнова половина бiльша i вздовж, i впоперек.
- Твого розуму не спитали, бо свого, бач, нема, - сказав скривджений Лаврiн.
- Неправда твоя. Мотре, - спокiйно сказав Карпо, заклавши руки за спиною.
- Бреши сам! Ось я тiльки що сама мiряла. Iди в волость, нехай волость вас роздiлить, а не свекруха, - репетувала Мотря.
- Одчепись од мене, сатано! Я й дома не була, як вони мiряли. Це правдива причепа! - сказала Кайдашиха. - Бере моє добро, ще й мене лає.
- Iдiть мiряйте на моїх очах, а як нi, то я вашi кiлки на межi геть повикидаю за тин, а таки свого докажу, - кричала Мотря.
Мотря вибiгла з сiней i побiгла на город; за нею пiшла Кайдашиха з Мелашкою, i за жiнками пiшли чоловiки. Мотря розперезалась i почала мiряти город поясом: впоперек Лаврiнова половина вийшла бiльша на два пояси.
- А що, чия правда?
- Як ти мiряєш? Пiддури кого дурнiшого, а не мене, - крикнула Кайдашиха, - свою половину мiряла, то натягувала, аж пояс лущав, а Лаврiнову половину мiряла, то аж пояс брався. Геть, погана! Дай я сама перемiряю з Мелашкою.
Кайдашиха перемiряла весь город упоперек, - i знов обидвi половини були однаковi.
- А що, чия тепер правда! - говорила Кайдашиха. - Ти мiряєш собi, то натягуєш, а чужому мiряєш, то стягуєш. Ти б людей соромилась! Тобi тiльки б сидiти з жидiвками в крамницях та обдурювати на аршинi людей.
- Це якийсь жiночий сажень вигадала Мотря, що стягується й розтягується, як кому треба, - сказав насмiшкувато Лаврiн.
- А отой рiжок, що в бузину ввiгнався, яким сажнем будеш мiряти? Не бiйсь, менi не оддаси? - сказала Мотря.
- То одкуси його зубами! А де ж його дiть, коли вiн вигнався на вулицю, - сказала Мелашка.
Мотря була сердита, що вийшло не так, як вона хотiла. Вона причепилась до Лаврiна за батькiвську спадщину.
- Чом же ви не роздiлили пасiки? - сказала вона.- Адже ж пасiка батькова! Гаращо все загарбали собi в руки! На Лаврiновiй половинi в садку бiльше двома грушами i однiєю яблунею.
- А ти вже й полiчила? - спитав Лаврiн.
- Авжеж полiчила, i своїм не поступлюсь. Садок не твiй, а батькiвський, - сказала Мотря.
- То пересади на свою половину! - -крикнув Лаврiн.
- Який їх чорт подужає пересадить! Пересадиш, то пiдвередишся, - сказала Мотря.